Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Общество стр. 2
Неделя стр. 3
Социум стр. 4
Экономика стр. 5
Политика стр. 6
Объектив-TV стр. 7,8,9,10,11,12,13
Культурный разговор стр. 14
Право стр. 15
Культурный разговор стр. 16
Среда обитания стр. 17
Напоследок стр. 18
MediaPost on-line
Колонка редактора
За неделю до олимпиады
Первый рейс нового метро
Фестиваль школ или школа фестивалей
Политика Стр. 6
Также на странице:
 Політична реклама 

Богдан Бойко: Бандитам — тюрми, українцям — національну народну державу!



Короткий період кінця 1991 — початку 1992 року не привів до політичної влади в Україні сили, які б створили передумови для побудови Української національної держави, де українці стали б керівною нацією на своїй землі, у всіх сферах політичного, економічного, фінансового, культурного, мовного, інформаційного, освітнього простору, який створює для своїх громадян своя національна держава.

Українська нація — внутрішня колонія у власній державі


Богдан Бойко
Кожен, навіть нечисельний народ Всевишній на-ділив землею, водними та іншими природними багатствами, які мають забезпечити нації умови для розширеного відтворення як самої себе, так і навколишнього середовища: економіки, культури, освіти, мови, інформаційного простору, природного довкілля.

Якщо соціально-політичний устрій, який панує в державі, її політичні й соціальні інститути відповідають корінним інтересам людей і забезпечують успішне вирішення питань розвитку — нація є здоровою та має історичну перспективу. Якщо ж на всі наведені критерії здоров’я нації ми маємо негативну відповідь, то нація є хворою, її життя — це животіння, а майбутнє — страшне.

Не потрібно багато говорити про критерії здоров’я нації стосовно України. Достатньо навести кілька фактів:

— чисельність корінної нації неухильно зменшується. За останні 12 ро-ків нас стало на 5 міль-йонів менше;

— економіка України за період незалежності, за даними неупереджених фахівців, зазнала руйнування більшого, аніж за часів Другої світової війни;

— ганебне явище масового безробіття, штучно створеного в Україні, призвело до появи 7-мільйонної маси наймитів-українців, що на Заході та Сході працюють у раб-ських умовах;

— Україна стала економічним та інтелектуальним донором для більш успішних країн;

— всі економічні та політичні важелі державного управління перейшли до антиукраїнських сил;

— практична державна політика України виходить із національних інтересів не своєї, а інших держав і наддержавних об’єднань.

Висновок украй невтішний для українців.

Українська нація і в незалежній державі залишається заручницею колоніальної політики, але іншого типу, більш гнучкої, прикритої модними ліберально-економічними та інтеграційними теоріями і гаслами.

Президент Л.Кучма з високої трибуни проголосив: «Національна ідея в Україні не спрацювала» — і тут із ним не погодитися важко.

Чому не спрацювала національна ідея

Національна ідея не спрацювала, бо ті, хто приймав визначальні політичні та економічні рішення в Україні були кровно зацікавлені в реалізації прямо протилежної ідеї.

Україна може слугувати хрестоматійним прикладом успішної реалізації стратегії панування, яку можна охарактеризувати міжнародно визнаним поняттям — «внутрішній колоніалізм».

Спочатку справжня сут-ність процесів, які проходили в Україні, була прикрита режимом Президента Л.Кравчука, псевдовідродженням, «українізацією», утворенням державних інститутів та атрибутів незалежності. З часом, коли вчорашніми й новітніми колонізаторами були захоплені панівні позиції в економіці, фінансах, електронних і друкованих засобах масової інформації, було відкинуто фігові листки «кравчукізму» й перед українцем, уже не вперше в нашій історії, постало хиже лице гнобителя.

«Соборна» Україна являє собою федерацію феодальних князівств, на чолі з лідерами чотирьох космополітичних олігархічних угруповань-кланів.

Українці так і не стали господарями на власній землі й піддаються нещадній експлуатації за копійки.

Не треба мати ілюзій щодо «відродження» української економіки. Економіка відроджується, але як власність кількох невеликих космополітичних груп. У відродженій економіці України українця-власника не передбачено.

Характеризуючи ситуацію, що склалася в Україні, варто сказати кілька самокритичних слів стосовно дій національно-патріотичних сил.

Після здобуття Україною незалежності, яку патріоти України розглядали як найвищу мету, не були чітко окреслені національні державотворчі орієнтири. Існувало певне ейфорійне відчуття, що сам факт існування омріяної незалежної України автоматично призведе до утвердження могутньої національної держави зі справедливим суспільним ладом і щасливими людьми.

В той же час за політичними лаштунками інші сили, без емоцій, робили свою чорну справу. Вузько зрозумілий український патріотизм був витіснений корпоративно згуртованими космополітичними силами.

Адже патріотизм у широкому розумінні — це ототожнення людини з певною спільнотою і готовність до нехтування власними егоїстичними цілями заради блага цієї спільноти — спроможність у рішучу хвилину робити саме те, що найбільш потрібно людям. А потрібна, як правило, тяжка буденна робота, непоказна й не розцвічена гаслами та нагородами.

Український патріотизм означає:

— любов на ділі до простих українців, до нашої землі та її героїчної історії, віру в можливості нашого народу працювати й гідно жити в Україні, самостійно вирішувати всі найважливіші питання свого розвитку;

— відкидання будь-якого диктату з боку Москви, Вашингтона, Брюсселя, а також закулісних світових «центрів впливу».

— безкомпромісну боротьбу проти владного космополітизму — основного зла, що безроздільно панує в Україні, керуючи як чинною владою, так і так званою «опозицією».

Космополітизм — протилежність національному патріотизмові. Владний космополітизм використовує важелі свого впливу не на розвиток національної держави, а задля інтересів окремих груп, кланів, мафіозних угруповань, як вітчизняних так і закордонних.

Джерелом космополітизму в Україні є космополітична олігархія, яка найтіснішим чином пов’язана з міжнародними олігархічними угрупованнями.

Сутність явища олігархії — у зрощуванні влади й великого капіталу з метою примноження багатства невеликої та відносно згуртованої групи осіб, непідконтрольних суспільству.

Метою своєї діяльності в Україні олігархи вважають нещадну експлуатацію як корінної нації, так і національних меншин України. Серед них і їхнього найближчого оточення є значна частка колишньої партноменклатури КПРС, вищі державні чиновники (як теперішні, так і колишні), злодії, бандити, теперішні й колишні «правоохоронці».

Національний склад космополітичної олігархії строкатий. Об’єднує їх усіх хижацьке ставлення до України, її мови, культури, а головне — до людей. Для них українці — люди третього сорту, саме існування яких є необов’язкове або виключно для обслуговування панівних інтересів кланів космополітичної олігархії.

Інструменти поневолення

Космополітична олігархія керує українським суспільством через підконтрольну державну бюрократію всіх трьох гілок влади, систему політичної псевдодемократії і контрольовані засоби масової інформації.

Державна бюрократична машина

Для свого панування олігархія утворила найбільш зручну для неї форму державної влади. Була обрана модель бюрократичної держави, подібна до такої, що була характерною для держав у 19-ому столітті.

Пояснюється це просто: бюрократична держава надзвичайно вразлива як до корупції, так і негативного зовнішнього впливу. Достатньо сконцентрувати всі важелі впливу (гроші, посади, нагороди, примус, залякування, зомбування) не на всьому суспільстві, а лише на окремих людях, що займають високі посади у владних ієрархіях, і в суспільстві бажаного ефекту буде досягнуто з високою гарантією та відносно дешевими засобами.

Таким чином народ стає заручником бюрократичної управлінської структури, а та, у свою чергу, невеликої групи політичних та економічних хижаків, які, накопичивши мільярдні статки (на зразок пана Сороса) та відчуваючи себе так званими «громадянами світу», на ділі займаються пограбуванням цілих народів.

На прикладі України це видно якнайкраще. У розробці та реалізації стратегії колонізації України брали «видатну» участь усі без винятку уряди України. Космополітичні політики будували українську модель «вільного ринку», практично нехтуючи досягненнями економічної науки ХIХ та ХХ століть.

Такі практичні дії, як:

— формування ринку простим звільненням цін і виробництва з-під контролю національної держави;

— прискореного створення приватної власності в стратегічних галузях;

— неконтрольованої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності,

побудовані на глибокому нерозумінні (а точніше навпаки, на дуже гарному розумінні у власних інтересах) функціонування сучасних ринкових механізмів у розвинутих країнах.

Реалії сучасного світу такі, що нація, чия доля й успішність розвитку залежать від структур космополітичної державної бюрократії, які монополізували систему суспільного управління — найбільш реальний кандидат на зникнення зі світової арени.

Псевдодемократія

У сучасній Україні панує режим псевдодемократії, яка спочатку забезпечувалася маніпулюванням виборцями через протиставлення влади й контрольованої нею лівої опозиції, формуванню якої сприяла сама влада за рахунок делегування в цю «опозицію» частини більшовицько-космополітичних функціонерів.

Класичним прикладом такого сприяння є дозвіл на проведення з’їзду, а потім і відновлення діяльності КПУ за часів прем’єрства Л.Кучми. Саме він не дав органам правопорядку розігнати комуністичне збіговисько в Донецьку, саме з його подачі червоні директори фінансували діяльність КПУ.

Протягом достатньо тривалого часу така «двопартійна система» спрацьовувала, що давало змогу всім без винятку урядам України безперешкодно здійснювати передачу ресурсів України в руки космополітичних сил та їхніх закордонних покровителів.

Однак із кінця 90-х означена театралізована схема «боротьби» влади з комуністичною «опозицією» почала давати збої. Стало зрозуміло, що комуністи в якості «опозиції» і громовідводу чинну систему влади врятувати на довгий час не зможуть.

Тому під парламентські вибори 1998 року олігар-хічною групою «Дніпропетровського клану» під керівництвом Павла Лазаренка та Юлії Тимошенко була створена так звана «некомуністична опозиція» у вигляді партії «Громада» та сформована некомуністична опозиційна ідеологія.

Така оновлена схема дозволяє й надалі перед ошуканими українцями розігрувати спектакль боротьби влади та опозиції, а перед світовою спільнотою демонструвати високі стандарти української «демократії» в лапках.

Українська держава, яка замислювалася патріотами як інструмент успішного розвитку української нації та суспільства в ХХІ столітті, перетворилася на «апарат насильства панівних класів над пригнобленими», а власна держава стала мачухою для мільйонів пенсіонерів, робітників, селян, інтелігенції, інструментом придушення прав і свобод, гальмом національного розвитку.

закінчення в наступному номері

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования