Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4
Политика стр. 5
Эксклюзив стр. 6
Объектив-TV стр. 7,8,9,10,11,12,13
стр. 14
Социум стр. 15
Культурный разговор стр. 16
Спорт стр. 17
Игрища стр. 18
MediaPost on-line
Что будет модно следующей зимой?
Колонка редактора
Проверь себя в списках избирателей!
Клеймо Мстислава Великого
игрища Стр. 18
 Театр-вертеп 

Веселого Різдва, Ісусе!

Інна Москвіна

Уперше після чотирирічної перерви у Харкові дають «Веселого Різдва, Ісусе» — вертеп театру-студії «Арабески». Чотирирічну перерву режисер Світлана Олешко пояснює просто — стало страшно, коли події вистави раптом стали реальністю.

Класичний різдвяний сюжет про народження Ісуса став правдою життя? Чи я не добре розумію, що таке вертеп? Чи оте «Веселого Різдва, Ісусе» до Різдва жодного відношення не має?

Як корисно купувати лібрето

— Лібрето? — запитує молода дівчина у шапочці Санта-Клауса у фойє театру Шевченка, де за кілька хвилин почнеться вистава.

— Лібрето? — дивуюся я у відповідь, бо що незрозумілого може бути у різдвяній драмі. Але щось спонукає мене витягти одну гривню і купити листочок, кольорова гама якого повторює шапочку «продавщиці».

Лібрето, яке всупереч правилам української мови у цьому листочку написано з двома «т», ховаю у сумку і прямую до зали: 3-й ряд, 15-те місце.

За ...надцять хвилин після початку вистави дістаю з сумки те «лібретто» і у напівтемряві пробую вичитати, що оце я дивлюся.

«Події відбуваються в прикордонних районах Ізраїлю та Палестини. Гурт пакистанських наркобаронів (gipsy kings, «три царі»), дізнавшись про швидке народження ІСУСА, намагається нелегально перетнути ізраїль-ський кордон, щоби принести Ісусові дари і в такий сакральний спосіб забезпечити подальше процвітання свого злочинного бізнесу на нових територіях. Командувач об’єднаного федерального контингенту, окопний генерал ІРОД, котрий у свою чергу контролює місцевий ринок важких наркотиків, дізнається про наміри пакистанців і намагається зашкодити їм».


(Далі буде)

На сцені відбувається щось божевільне. З’являється Санта-Клаус і ще четверо людей. В якийсь момент Санта перетворюється на Ірода (тепер у нього на голові корона замість класичної шапочки з помпончиком). Четверо акторів — то три царі, то Йосип і Марія, то «натовп ямайських емігрантів, котрі почули в себе на батьківщині від сектантів-вудистів про Ісусове народження і поспішили перетнути Атлантичний океан в порожніх трюмах з-під нафтовозів, оскільки вважають Ісуса новим ефіопським королем, чий прихід був напророчений в давніх растаманських переказах і перших письмових пам’ятках, вивезених до Ямайки легендарними ефіопськими вождями» (далі буде), то боже-вільний професор Мушка, до якого прийшли «зелені», бо він полюбляє черепаховий суп з кубиків.

Усе це на фоні величезного двоповерхового ліжка або безпосередньо на ньому. Плюс купа подушок, з яких летить пір’я (до 3-го ряду долітає!), матраци, бляшані тазики різної величини, бідони з-під молока, залізні палиці — які в залежності від потреби перетворюються то на шпаги, то на кулемет (це якщо ще кришку від відра додати). Мало не забула — є ще з півтора десятка баскетбольних м’ячів, велике рядно та жердина із кільцем. І все це під абсолютно дивовижну музику харківського гурту «LЮК» співає соліст львівського гурту «Мертвий півень» Михайло Барбара (він же грає головну роль у вертепі — Ірода) та актори театру-студії «Арабески», автор текстів — Сергій Жадан.

І аби остаточно поставити крапку у темі про те, як корисно купувати лібрето, — те, що написано найдрібнішими буквами: «На основі традиційних українських вертепів та фольклорних переказів народів Центральної Африки». Усе зрозуміло?

Вертеп класичний

Аби вам не довелося гортати словник у пошуках слова «вертеп», дамо визначення з Інтернету (мовою оригіналу):

«Только не пугайтесь этого слова — «вертеп». Это не бордель с девочками. Просто многие забыли старый добрый русский уличный театр-вертеп... Вертепный театр ставил пьесы только на рождественскую религиозную тематику. Само название его связано с пещерой-вертепом, в которой родился Иисус Христос. В вертепных постановках существовал определенный набор определенных персонажей: волхвы, пастухи, ангелы, царь Ирод, Рахиль и т.д. Сюжет также вертелся вокруг этого события — рождения бога-младенца. А вот тексты, сюжетные ходы и обрядовые песни — коляды могли быть совершенно разными в разных вертепных версиях, от чисто библейских до злобо-дневно-сиюминутных».

Вертеп «Арабесок» (інтерв’ю з режисером Світланою Олешко)

— Я, якщо чесно, такого не чекала. Думала, що різдвяна п’єса виглядатиме інакше.

— Як на мене, якраз вона дуже різдвяна і дуже природня. Якби тих людей, які ходили з різдвяними скриньками, якихось студентів Києво-Могилянської академії 18-го століття перенести в наш час, саме так воно б і виглядало.

— Ще одна несподіванка для мене в тому, що у вертепі чітко ідентифікувати можна лише Ірода. Більш звично, що головним героєм різдвяного сюжету є Ісус. Ну бодай Марія та Йосип. Чому Ірод — упізнаний, а решта — ні?

— Вони — власне актори, які грають вертеп і грають різні ролі. Це їхня основна функція. А річ не в Ісусові, а в його народженні. І на наш погляд, дійсно вся соль в цьому, і Ірод каже: головний герой — це народження. Власне Різдво, подія.

Штука в тому, що чотири роки тому, коли ми робили цю виставу, я абсолютно випадково побачила сюжет, де журналісти десь у Німеччині вийшли на вулиці під час різдвяних свят і розпитували в людей, що це за свято. І з подивом для себе з’ясували, що майже ніхто — 99% людей, які купують подарунки, якісь символічні речі, не можуть пояснити, що це за свято. А якщо хтось знав, що це Різдво, категорично не міг відповісти на запитання, скільки років Ісусу Христу. Ми хочемо усім нагадати, про що це свято.

— Ви давно не показували цієї вистави, чому?

— Ми показували її, коли створили, 4 роки тому. Кілька показів здійснили у Харкові, Києві та Львові, а потім все це занадто небезпечно почало переплітатися з життям, зокрема, з пожвавленням збройних конфліктів у різних гарячих точках, з бомбардуванням Афганістану, з подіями на Близькому Сході. І ми якось перелякалися і 4 роки не грали цю виставу. А тепер ми подумали, що насправді мистецтво не може впливати на життя аж так. З іншого боку, не можна дозволити політикам вирішувати наше майбутнє, і тепер ми будемо регулярно грати цю виставу.

— Де найкраще вас приймали — у Києві, Харкові, чи Львові?

— Важко сказати. Всюди гарний глядач. Але є певна різниця. У Львові, скажімо, перед прем’єрою нас лякали пікетом греко-католики.

— Я це і мала на увазі. Адже у Львові у більшості своїй живуть дуже побожні люди. Їм, напевне, важко сприймати таке бачення класичного сюжету?

— Але насправді був аншлаг, була купа молоді, незважаючи ні на які пікети.

— Що було спочатку — слово (тексти Жадана) чи ідея різдвяної драми?

— Первинною була ідея зробити спільний проект з «LЮКами», «Мертвим Півнем», «Арабесками» та Жаданом. Ми зустрілися на одній з наших прем’єр і подумали: ми всі такі страшно кльові і прикольно було б зробити щось разом. Власне ідея: «Мертвий півень» — у Львові, «Арабески» і «LЮКи» — у Харкові, Жадан — взагалі мандрований персонаж. От і вирішили, що ідея Різдва — буде найоб’єднуючою, яка тільки може бути. От і зупинилися на вертепі. Власне, все робилося у процесі — тобто музика, тексти, постановка — все робилося паралельно. Не було спочатку написаного тексту, він мінявся, були різні версії.

— А хто під кого підлаштовувався: Ви — режисер — під автора, чи Жадан під Вашу ідею? (Хто не знає: режисер вистави Світлана Олешко і автор текстів Сергій Жадан — подружжя. — І.М.)

— Ну, Жадан на правах генія дуже багато змінював всяких речей на вимогу або акторів, або музикантів. По суті ми працювали по схемі, по якій робиться сучасне кіно — тобто є літературна ідея, але це не була ідея Жадана. Це була ідея вертепу традиційного. Далі був сценарний план — які б ми хо-тіли мати сценарні речі. І потім вони наповнювалися конкретними текстами, клалися на музику, якщо не клалися — вони перероблялися. Так що не можна сказати, що хтось щось випереджав. Вся радість постановки, вся кльовість, що вона робилася всіма паралельно.

— Без лібрето важко зрозуміти зміст вистави...

— Дивна штука і достатньо харківська: про розуміння-нерозуміння, потрібність лібрето-непотрібність. Насправді, є різні глядачі. Є такі, що прийшли і вже знали тексти Жадана — вони були двічі опубліковані — і зрозуміло, що вони інакше сприймають. Є люди — і їх багато — це ті, хто вперше потрапив у театр, які книжку відкривають рідко, але вони реагують на інші речі: на рекламу, на музику — у них інші алюзії, інші асоціації. Різні люди, різний рівень сприйняття. Ми не ставимо собі за мету виховний момент. Ми нікого не хочемо виховувати: кожен приходить і бере те, що може взяти. Насправді, мистецтво — воно ж для емоцій.

— Так навіщо тоді лібрето?!

— Для тих, в кого ще є потреба задіяти інтелект!

— Я зрозуміла.

— Крім всього, можна прийти вдруге — уже знаючи лібрето — і почуваючи себе на висоті.

— У залі дуже молоді люди — коли Ви ставите виставу, розраховуєте на них?

— У нас завжди багато молодої аудиторії. Ми страшно тішимося цим фактом. Вона не така проста і завжди є певний відсоток людей, які вперше потрапили в театр. Такі люди ніколи не підуть в театр Шевченка. А, можливо, тепер прийдуть після нашої вистави. Ми втратили покоління людей, які ходили в театр. І можливо, саме з наших глядачів виросте нове покоління театралів.

На цій оптимістичній ноті

На цій оптимістичній ноті я завершую. Цього вимагає комп’ютер, який невблаганно рахує кожен знак, рядок та сторінку, та головний редактор, який робить те саме. Та насамкінець, чим закінчився вертеп. Тим більше, що я ж обіцяла — «далі буде». Ясно, що хеппі-енд, але який! Ісуса і Марію, які загубилися в пустелі, рятує Мама-Кока — «неканонізована альтернативна свята, для появи якої місцеві мешканці вживають сильнодіючі галюциногени», а «Ірод гине під час кримінальних розборок на цвинтарі мертвих телевізорів». Про те, як трьом наркобаронам вдалося втекти від федеральних служб, який спосіб вигадав Ірод, аби знищити немовлят, і як, врешті-решт врятувала Марію з дитиною Мама-Кока, я не писатиму. По-перше, аби зберегти інтригу, по-друге, аби театр-студія «Арабески» міг заробити, продавши вам за гривню лібрето, і нарешті, аби ви таки вибралися подивитися виставу. Вона цього варта.

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования