Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Тема стр. 4,5
Политика стр. 6
Афиша стр. 7
стр. 8
стр. 9
стр. 10
стр. 11
стр. 12
стр. 13
стр. 14
Политика стр. 15
Кто и как обустроит Украину стр. 16,17,18,19
Социум стр. 20
Политика стр. 21
Культурный разговор стр. 22
Спорт стр. 23
Культурный разговор стр. 24
MediaPost on-line
Колонка редактора
Короли в ожидании ветра
Политика и шоу - близнецы-братья?!
кто и как обустроит украину Стр. 17

Виборча статистика 2006 року



В парламентських перегонах 2006 року бере участь рекордна кількість політичних утворень (партій та блоків) - 45. Наразі в Міністерстві юстиції України зареєстровано загалом 126 політичних партій, щоправда, далеко не всі вони однаково відомі виборцям. Для порівняння: в парламентських виборах 2002 року суб’єктів виборчого процесу нараховувалося назагал 33. Власне, тоді в перегонах у багатомандатному виборчому окрузі загалом взяли участь представники 61 політичної партії, що йшли самостійно або в складі політичних блоків. Нині їх майже на 1/3 побільшало: до складу різноманітних виборчих списків, які прямують до ВРУ, входять представники 79 політичних партій, 878 безпартійних. Отже, порівнюючи дані щодо кількості партійних утворень – учасників перегонів, можна констатувати: політичної структуризації суспільства не відбулося. Її можна буде очікувати лише після виборів суто пропорційних, за результатами яких увиразняться партійні сили-лідери.

Партійність

Очевидно, що рік-у-рік кількість партійців, які беруть участь у виборах, неухильно зростає, так само як і кількість політичних утворень, які є суб’єктами виборчого процесу.

Тож за кількістю маргінальних утворень сьогоднішні перегони є ширшими та потужнішими за всі попередні кількісно і якісно.

В парламентських виборах 1998 року, коли вперше та з надзвичайними складнощами були імплантовані елементи пропорційної системи, брали участь 30 виборчих суб'єктів по загальнодержавному виборчому округу.

21 партія йшла на вибори самостійно, 19 партій об’єднались у 9 виборчих блоків. У зареєстрованих виборчих списках цих сил нараховувалося 3539 кандидатів у народні депутати.

Політичні партії розгорнули активну діяльність і на мажоритарній ниві - із 3962 зареєстрованих кандидатів у народні депутати України в 225 одномандатних виборчих округах 2242 (56,6%), за даними ЦВК, висувалися політичними партіями та виборчими блоками партій, а 2080 були членами політичних партій.

На парламентських виборах 2006 року за місця в парламенті змагаються 17 виборчих блоків і 28 політичних партій. Мандати виборюють у сукупності 7709 осіб. Це кількісно більше, ніж на парламентських виборах 2002 року, тоді участь у балотуванні взяли загалом 6846 осіб, із них мандати в мажоритарних округах виборювали 3084 кандидати.

Участь у виборах взяли 1641 безпартійних кандидатів, решта були членами 83 політичних партій, причому лідером за кількістю партійців, що балотувалися, була КПУ.

Бізнес і вибори

Офіційні дані ЦВК про стать, заняття та освіту тих, хто сьогодні збирається виборювати депутатські мандати, теж дають чимало інформації до роздумів.

Майже третину (29%) тих, хто балотується до парламенту в списках політичних сил, становлять представники бізнесу. Це набагато більша цифра (принаймні офіційно зафіксована), ніж під час попередніх виборчих кампаній.

Підприємців у сьогоднішніх списках, за офіційними даними ЦВК, налічується 2303 особи, керівників та працівників державних підприємств - 482, керівників і співробітників фінансових установ (читай – банків) - 82.

Це офіційні дані. Можна припустити, що серед тієї кількості безробітних (588), які теж беруть участь у перегонах, є й тимчасово (або офіційно) непрацюючі представники бізнесу…

(В статистиці ЦВК не зазначається, представниками якого ж бізнесу є ті чи інші підприємці - малого, середнього чи великого).

Вперше представники бізнесу зримо та масово пішли у "велику політику" саме під час перших мішаних (мажоритарно-пропорційних) виборів 1998 року. За даними ЦВК, бізнесмени складали тоді близько 14% кандидатів у народні депутати.

І якщо після виборів 1994 року влади в Україні приватний бізнес не отримав, то вибори-98 стали початком його впевненого і стрімкого злету на верхів’я політичного Олімпу.

Причина зрозуміла: влада в Україні й досі конвертується в бізнес. У 1998 році під час зустрічі з депутатами-підприємцями Леонід Кучма відзначив, що вони становлять третину нового парламенту, їм належить стільки ж мандатів, скільки й усім партіям, що подолали 4%-ий бар’єр.

З огляду на це, напевно, є підстава вести мову і про ще одну своєрідну партію поміж звичайних політичних партій – незареєстровану партію представників бізнесових кіл, значний прошарок яких потрапив до найвищого законодавчого органу у 1998 році.

На виборах 1998 року бізнес діяв і прямо (особисто беручи участь у перегонах), й опосередковано (фінансуючи кампанії тих чи інших політичних сил).

Участь бізнесових кіл у виборах-98 мала свою специфіку. Вона полягала не тільки в активній участі у виборчих змаганнях "червоного директорату" (вони брали участь і у виборах 1994 року). Новою рисою стала участь "нових" бізнесменів, які мали свої великі підприємства, не пов’язані з державною власністю. Говорили і про участь у виборах представників тіньової економіки.

Участь тіньового бізнесу спровокувала хвилю фізичного насильства, яка прокотилася Україною в період виборчих перегонів. Її дев’ятий вал припадав на останні тижні кампанії 1998 року.

Участь у виборах представників бізнесу реалізувалась і через фінансування виборчих кампаній. "Блискучий і блискавичний" проект ПЗУ було частково профінансовано Вадимом Рабіновичем, і це не заперечував лідер партії Віталій Кононов.

Специфічною особливістю виборчого процесу-98 стало інвестування коштів, які до того оберталися лише в тіньовому полі економіки. Тодішні вибори стали важливим етапом повернення "тіньових" грошей в Україну.

Турчинов (тоді ще член "Громади") стверджував, що "спонукальним мотивом участі в політичній діяльності для багатьох підприємців була спроба використати політичні організації як форму захисту від держави власної тіньової економічної діяльності, перевівши суперечку з державою з кримінально-економічної до політичної сфери".

Під час виборів 2002 року, за офіційними даними ЦВК, працівники підприємств та установ становили 21,41% усіх претендентів на депутатські мандати, а співробітники ПП, ТОВ та акціонерних товариств – 12,49%.

У партійних списках ці групи також були кількісно значними: працівники підприємств і установ становили 19,48% від загального складу тих, хто балотувався, а представники ПП, ТОВ та акціонерних товариств – 11,83%.

Серед сьогоднішніх учасників виборчих перегонів фігурують 385 представників діючого парламенту. В 2002 році їх кількість була майже такою ж - 383. З них у списки політичних сил входило 208 осіб, інші ж шукали виборчого щастя в мажоритарних округах.

Гендерна специфіка виборчих списків

Під час виборів 2002 року до парламенту балотувалося 1339 жінок (з урахуванням даних по мажоритарних округах) проти 5507 чоловіків.

Сьогодні представники чоловічої статі знову переважають чисельно, складаючи понад 80% учасників виборчих змагань і залишаючи жінкам 19,4% місць. Окремо слід сказати про ті місця, які дістаються українським жінкам у виборчих списках.

Наприклад, у списку КПУ 2 жінки входять у першу десятку, серед перших 100 осіб списку виборчого блоку "Наша Україна" можна нарахувати лише 7 жінок. Семеро жінок налічується в першій сотні виборчого списку БЮТу. Схоже, що наступний парламент буде ще дальшим від "гендерної рівності", ніж нинішній.

Представництво жінок у вищому законодавчому органі країни поступально зменшується від виборів до виборів. Спостерігається цікава ситуація, яка може пояснити невисокий рівень залучення жінок до парламентської діяльності, адже політика і великий бізнес сьогодні в Україні мають взаємну конвертованість.

"Жінки у світі звичайно досить широко представлені і в малому, і в середньому бізнесі. У великому їх практично немає. А велика політика в Україні - це той самий бізнес", - вказувала Лариса Кобелянська, керівник Програми рівних можливостей ПРООН.

(Історія українського парламентаризму в гендерній площині має свої виразні особливості. Зокрема, за радянських часів (в 1980–1985 роках) частка парламентарів жіночої статі загалом становила 36%.

Під час виборів до ВР УРСР враховувалася своєрідна негласна жіноча квота, хоча так само офіційно негласно існувала й чоловіча квота, яка дорівнювала приблизно 70%. Спікером ВР УРСР була Валентина Шевченко.

Гендерна ситуація змінилась на гірше в 1990 році, коли жінок у вітчизняному парламенті виявилося лише 3%. Їх частка у ВРУ зросла за результатами парламентських виборів 1994 року до 5,7%. Прогрес спостерігався і після оголошення результатів виборів-1998 – в парламент було обрано 8,1% жінок).

Останні парламентські вибори 2002 року повернули гендерну ситуацію до початку 90-х: до ВРУ четвертого скликання пройшли лише 5,1% депутаток. У цьому контексті Україна відділяється від країн Євросоюзу, де приблизно 30% парламентарів становлять жінки.

Натомість, наближається до пострадянських. В Киргизстані, наприклад, депутатів-жінок приблизно 5%.

Отже, в наступному парламенті буде вдосталь бізнесменів, вистачатиме й професійних депутатів, але бракуватиме жінок. Парламент може бути освіченим, адже вищу освіту мають 7012 претендентів, тобто 90% від тих, хто балотується.

Щоправда, далеко не всі з них економісти та юристи – переважають представники інженерних професій (22,84%). 1887 вже мали досвід роботи в парламенті і радах.

***

Зростання кількості партій, які беруть участь у виборах, ставить питання про якісний склад відповідних утворень, наявність розгалужених партійних структур у регіонах (причому реальних, а не віртуальних), та, головне, про якість їх пропозицій і наявність чітко виписаних та артикульованих програм як таких.

До речі, останнє завжди ставало притчею во язицех, адже українські вибори традиційно є перегонами, в яких змагаються не програми, а персоналії та бренди. Схоже, вибори 2006 року не стануть винятком із цього усталеного правила.

Політики, які беруть участь у гонці, говорять здебільшого зовсім не про політику, в сенсі формування стратегій та пошуку відповідей на нагальні питання, але про вади своїх конкурентів. Отож, знову спостерігаємо індивідуальне протиборство і конкуренцію.

В нинішньому політичному дискурсі йдеться не про програмні кроки, а про осіб, їхню порядність чи непорядність тощо. Отже виборча боротьба 2006 року зводиться на рівень протистояння персоналій, а не політико-економічних поглядів та концепцій.

Юлія Тищенко

Український незалежний центр політичних досліджень, для «Украинской Правды»

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования