Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4
Деньги стр. 5,6
Культурный разговор стр. 7,8
Афиша стр. 9
Культурный разговор стр. 10
стр. 11
стр. 12
стр. 13
стр. 14
стр. 15
стр. 16
стр. 17
стр. 18
MediaPost on-line
Андрухович возвращается в Украину
Дорогое мое жилье. Завтра будет дороже
Кернес от харьковчан никуда не денется
Колонка редактора
культурный разговор Стр. 7
 прямая речь 

Юрий Андрухович возвращается в Украину

Дмитрий Литвиненко

В Харькове на выходных прошел фестиваль ZEX. Десятки начинающих поэтов-писателей, четыре уже звезды - Покальчук, Карпа, Дереш, Поваляева. И две легенды, которых читать и разбирать творчество по косточкам будут и наши праправнуки. Сергей Жадан и Юрий Андрухович. Они на фестивале держатся особняком, не прочли ни строчки (Андрухович, правда, пел), но все равно они - главные герои. Жадан - живет в Харькове, и хотя в фестивальных буклетах и на сейшенах его все чаще именуют киевлянином, для меня он по-прежнему харьковчанин. Он здесь часто бывает, а на “выездах” - продвигает начинающих харьковчан. Андрухович сюда приезжает куда реже. Иду за интервью к нему. Итак - представьте себе максимально европейского европейца. С европейской прической, улыбкой, серьгой в ухе и небритостью. Он моложав, но глаза мудрые. Он менее склонен к эпатажу и радикальным образам, чем другие молодежные писатели. Но он не скучен.

Необходимое предисловие. У Юрия Андруховича есть такой любимый герой - украинский супермен - Стас Перфецкий. Это как бы аlter еgo Андруховича - то, каким он видит себя сам. В финале романа “Перверзія” Андрухович вывозит Перфецкого из Украины. В феврале 2005 Андрухович написал поэму. “Стас Перфецький повертається в Україну!”

...роса на сонці згинула,

вороженьки практично теж,

після революції справлю собі

штани з багатьма кишенями,

дезодоранти Axe продаються

майже на кожному кроці,

час повертатися*

— Перфецький повернувся в Україну. І що з ним тут далі буде?

— Повернувся і знов поїхав. Головний мотив, може не так зрозуміли, - йдеться не про повернення фізичного тіла Перфецького. Перфецький десь уперше в житті вийшов із ситуації конфлікту зі своєю батьківщиною. Тобто він перестав ставитися до неї конфліктно. І це, мабуть, метафора повернення.

— Йому правду розповіли про Україну, що все там добре? Може, не так вже і добре?

— Він, перш за все, стежив за телевізійною картинкою на західних телеканалах, які були йому доступні. А крім того, я писав до нього постійно листи, і я його надзвичайно активно запрошував повертатись. Мені здалося на той момент, коли це мені написалося (лютий 2005), мені тоді здалося, що він от-от повернется. Було якесь таке стовідсоткове враження, що так станеться. Відбулося щось таке, що нам зараз важко переосягнути. Але, напевно, він вкотре відклав це своє повернення. Тому що він повернувся, помнувся, туди-сюди. На якомусь кордоні йому не вдалося пройти всі процедури транспортні. Він почухався. Ні, це ще не той рівень Свободи, який мені потрібен. І, напевно, розвернувся.

— І що потрібно для того, щоби він повернувся, і взагалі в голові не мав жодної думки, що можна кудись поїхати?

— Думку про те, щоб кудись поїхати треба завжди в голові мати. Але не в сенсі кудись поїхати назавжди, а так, подорожувати. Можна їздити якимось самотнім мандрівником, який не туристичні міста відвідує,

а йде за інтуіцією своєю. Що потрібно, щоб Перфецький повернувся раз і назавжди? Потрібно, щоб ми усі раз і назавжди повернулись. Тому що ми не тут, не там. І ми вкотре думаєм,

а може краще, дійсно, звідси їхати? Так довго, як ми будемо так думати, - він не буде повертатись.

Ми інфіковані бідністю, дурістю,

пасивністю та зневірою.

Я розумію,

що до інфікованих організмів

існують загалом два підходи -

їх можна або лікувати,

або якомога надійніше

ізолювати від інших -

таких, що вважають

себе здоровими*

— В тій же поемі “Перфецький повертається в Україну!” є шматок про ізоляцію Європою країни, як найлегший спосіб вирішити проблему незручного, некомфортного сусіда. Це ваші думки після конференцій в Страсбурзі і Лейпцигу, в яких брали участь вже після помаранчевих подій?

— Якщо між нами, між нами, українцями, вашими читачами і мною; але це не треба говорити їм. Насправді, вони самі розуміють, що неможна нас ізолювати, у нас надто велике суспільство, Україна має якесь таке достатньо ключове положення, без якого їм не обійтися. Але їм потрібно постійно говорити про гірший варіант, говорити: ви хочете нас ізолювати. Треба постійно хамити. Ну в якомусь м’якшому сенсі, ну не матюкати. Але намагатися говорити їм екстремальні речі, радикальні. Тому що вони заколисані політичною коректністю. В них прийнято сказати від і до, а далі замовчати. Ми можемо їм принести те, що ми не можемо замовчувати. Ось нам щось не так, щось не подобається. Ви хочете нас ізолювати.

І так далі.

— У Сергія Жадана така філософія: я - анархіст, я проти будь-якої влади. Тому що це влада. Ось у Андруховича це не так. Він у певний час ставав на бік певних політичних сил. Чому? Не легше було б сказати: я письменник, я належу всій Україні, мені не цікаво бути за когось?

— У 2004-му році усі - і анархісти, і не анархісти - ставали на бік якихось політичних сил. І навіть можна сказати вже зараз, на бік однієї й тієї ж політичної сили, яка тоді перемогла. Я був тоді у Харкові, але це нічого не значить. Анархізм не в тому полягає, щоб в цілому відмовитись від активної дії. Я думаю навпаки. Анархізм - це достатньо активна модель політичної діяльності. Те, що я, скажімо, не можу себе таким чином означити, не означає, що воно далеке до мене.

В моєму розумінні анархізм - це якесь естетичне явище, а не політичне.

— З Вашої поезії, “Пісні для Мертвого Півня”. “Тодішні хоча б мали страх, А ці нічим не краще”. Про кого це?

— Це було написано ще в 1999 році. Тоді малися на увазі теперішні - кучмісти, а колишні - комуністи, радянська влада. Але це сприймаєтся. Це цікава історія, пов’язана з тим, що їм (гурту “Мертвий Півень”) на УТ-1 відцензурували цю пісню, ось зараз. Показували повністю концерт (це був світовий форум українців) та цю пісню вирізали.

Час повертатися -

нові покоління студенток

усе повторюють і

повторюють у темряві

твоє незабутнє перфектне

досконале ім’я*

— Досить про політику. Сьогодні під час Вашого виступу та спілкування з читачами в залі було багато дівчат, які дуже хотіли підійти до Вас, поставити питання, але чомусь соромились. Я до них підійшов із диктофоном та запитав, що б вони хотіли запитати в Андруховича. Як думаете, що вони сказали?

— Ой, ну шось високе чи таке?

— Ну, не дуже. Вона хотіла запитати... Якщо щось не те буде, вибачайте... я цитую: “А чи Андрухович розуміє, що він стає дідуганом і вже не є молодіжним письменником?” Як вам така сентенція?

— Для мене це удар нижче поясу. Таким запитанням мене можна, безумовно, знищити на якісь п’ять хвилин. Але з іншого боку, я ніколи не хотів бути молодіжним автором. Це що? Автор якихось молодіжних журналів, молодіжних видань. Я хотів бути автором для всіх, але оскільки молодь наділена найточнішими інстинктами і вона все розуміє найкраще, то для мене це показник, якщо автор подобається молодим, то він хороший. Це означає, що це правильно, все зроблене ним. Тому через таке запитання на п’ять хвилин я би втратив настрій і засумував би.

— А може вона мала на уваз, що і Ваша молодь вже підросла. Що вона вже в цій країні рішення приймає. Молодь, яка починала читати вас.

— Ну, та молодь, яка починала з мене, це люди, яким за тридцять. Але в мене такий аргумент з минулого року, коли ми двадцятиліття “БуБаБу” (це таке літературне об’єднання) святкували. Два концерта в Києві і Львові - і більшість були ті, кому вісімнадцять-двадцять. Так що - все в нормі.

— Про “БуБаБу” питання. Овіяна легендами премія “БуБаБу”, що це було таке?

— Премія, яка називалася за найкращий вірш року, премія пана Базя. Премію отримував поет або поетеса, який чи яка опублікували впродовж цього року вірш українською мовою. Це була найдорожча пляшка алкогольного напою, яка купувалася, дуже складно буде пояснювати, в такому-то радіусі в центрі міста в найближчому магазині до головпоштамту. Ми ділили на трьох сумму цієї пляшки і купували. Справді, без дураків. Якщо ця пляшка коштувала 150 доларів, ми давали стільки, якщо триста доларів - стільки. Були такі часи, що найдорожча пляшка стоїла двадцять рублів чи десять, - ми теж купували таким чином.

— В мене була дуже дешева, - до нашої бесіди несподівано приєднується Місько Барбара, соліст групи “Мертвий Півень”, актор театру “Арабески”.

— А це один з академіків, лауреатів, - представляє його Андрухович.

* отрывки из поэмы Ю. Андруховича “Стас Перфецький повертається в Україну!”

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования