Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4
Коммуналка стр. 5
Право стр. 6
Невыдуманная история стр. 7
Афиша стр. 8,9
Культурный разговор стр. 10
Телепрограмма стр. 11,12,13,14,15,16,17
MediaPost on-line
Сладкая жизнь по-харьковски
Как симфонический оркестр Харьковской филармонии стал академическим?
Кабмин в законе
Колонка редактора
Культурный разговор Стр. 10
Также на странице:
 не-критичні нотатки 

“Господь симпатизує аутсайдерам”. “Капіталу” та іншим присвячується

Катріна Хаддад

Якось, перевіряючи поштову скриньку (звісно ж, електронну), я надибала запрошення на філософську конференцію у Тарханкуті. Зацікавилася і надіслала заявку - в ній фігурували ключові слова “туга за щирістю”, “сучасна культура”, “екзистенційне”, “Жадан”. На здивування своєї колеги (а ти таке напишеш?!) я відповіла гордим та аполітичним “ТАК!”, але на конференцію не поїхала - не склалося. Утім, як то кажуть, “осад лишився” :) Тепер, отримавши завдання написати про презентацію нової книжки Сергія Жадана “Капітал”, я вирішила скористатися службовим становищем і сказати все, що думаю про харківського поета-письменника-громадського діяча (потрібне підкресліть)… NB для критиків. Текст цієї статті є суб’єктивним баченням і на істину в остінній інстанції не претендує. Кожна теза надається до заперечень, узагальнень чи спростувань. Жодне слово не може бути використане проти автора чи героїв :)

В “OSTаNNій барикаді” без змін

Як можна було здогадатися, презентація видання вибраних творів Сергія Жадана (а “Капітал” - це саме зібрання чотирьох Сергієвих книжок, що вже вийшли у видавництві “Фоліо”) просто мусила відбутися у “Барикаді”. (Для тих, хто не знає: є на Сумській такий підвальчик, малопомітний ззовні - як і годиться кожній порядній барикаді. Там ще напис є “У нас говорять українською”. І багато — багато фотографій на стінах. Фотографій не лише тих, хто нею говорить :). А найбільше розчулення викликають напис на цегляній колоні (див. на фото внизу) та російсько-українські словнички, прив’язані мотузками до столиків, - по-перше, он-о яка турбота про відвідувачів, а по-друге - якщо прив’язують, значить, бояться, що їх можуть вкрасти, а якщо крадуть - значить, попит є! :)

Почалося все з того, що герой вечора зауважив: “Я не читатиму вам з “Капіталу”, ліпше почитаю нові вірші”. Деякі з них я впізнавала - чула, здається, на Книжковому форумі або в Гуляйполі на “Махно-фесті”. Окремі фрази чіплялися, і за браком ручки я занотовувала, що встигала, в пам’ять своєї мобілки. Та-а-ак, перевіряємо: “Повідомлення”, “Чернетки”... Ага, є таке, ділюся: “... його вбили біля її під’їзду вночі, коли він виходив по презервативи”, “смерть має свої зони впливу, кораблі відпливають, починається дощ”, “життя як різновид вуличного бою”, “мій апокаліпсис загорнутий у фольгу... я взагалі постійно п’яний, це в мене як риса характеру”. Такий собі конспект віршів. Атмосферна замальовка. Заборонений прийом. Науковці могли би справедливо звинуватити у редукціонізмі (понасмикувала фраз і дібрала до свого смаку), але... дивіться NB, я попереджала.

Що було потім - можна розписати по пунктах. То Місько Барбара (соліст “Мертвого півня” та актор “Арабесок”) читав вірші Сергія, то слухачі писали дотепні записки, на котрі Жадан відповідав не менш дотепно, і, зрештою, на прохання тих же слухачів-читачів прочитав уривок із роману “Депеш Мод”, уривок “про степана галябарду”. Короткий зміст: субота, вечір, музична радіопередача, присвячена ансамблю “Депеш Мод”, в очікуванні питань слухачів ведучий ставить композицію степана галябарди “Лист до мами”, від неї героїв негайно “розвозить”, бо “цей степан галябарда складає в свою йоніку стільки галюциногену, настільки все це стрьомно звучить, що тебе не може не розвести”. Після оповіді про “Депеш Мод” радіоведучий знову оголошує музичну паузу: “Музика і слова степана галябарди. “Моя мама”. Виконує автор”.

А далі - ну це треба читати: “Я спитався у вітра, коло брами, - співає він, - чи не бачив ти, та-ра-рам, моєї мами. Ти сходи, щось там та-ра-ра-рам, за тую браму, там я бачив, та-ра-ра -рам, твою маму”. “Твою маму, твою маму”, - похмуро вступає хор.

 — Це що - хор? - питаюсь я, повернувшись.

 — Хор, - невпевнено відповідає Вася.

 — Да? А я думав, що степан галябарда сам співає.

 — Це хор.

 — Що хор?

 — степан галябарда - це хор, - каже Вася.

 — Як це?

 — Так. Ось послухай.

“Твою маму, твою маму”, - печально підтакує степан галябарда з космічних глибин.

 — Ти знаєш, кажу я, - якщо це і хор, то якийсь недобрий хор. Якийсь злий хор. Чуєш, як вони про маму?”

Хтось мені підказує, що взагалі -то Степан Галябарда - реальна особа, і це додає ще більшої химерності і глибини тому, що звучить у “Барикаді”. Як вони пов’язані, думається мені, і чи пов’язані взагалі, а чи не тому депешмодівський степан галябарда пишеться з маленької літери - але такі питання ставити не можна, це те саме, що “А що ви хотіли сказати тим-то рядком такого-то абзацу такого-то твору?” Читай -

і зрозумієш, кажу собі я, бо так тішишся, віднаходячи те, що не лежить на поверхні.

З “Барикади” я пішла близько дванадцятої, там ще звучала з поставленого Жаданом диску “Перкалаба”.

“Ісус був червоним”

Порівнювати не можна, кажу собі я, це остання справа - порівнювати письменників. Особливо, якщо вони писали у різні часи. Якщо вони до того ж належать до різних, хоча й споріднених культур. Але я не можу цього не сказати: є в мене два улюблених письменника - Федір Достоєвський.

І Сергій Жадан. (Ох, не жити мені після такого порівняння :)

Можна, звісно, говорити про “проблему маленької людини”, про “розчинені по тексту християнські мотиви” - чи радше християнський дух, про урбаністичні закапелки тіл і душ, про сірий Петербург і сірі донбаські чи харківські заводські райони... Це лежить на поверхні.

Цілком логічне поєднання - соціалізм-комунізм і християнство. (Якщо враховувати, що минуле завше набуває обрисів золотого віку. Як писав один мудрий дослідник, коли ми починаємо без істеричного заперечення ставитися до свого радянського минулого, адекватно оцінюючи його, це означає, що ми позбавляємося його влади над собою, виходимо зі стану пост-совковості.

І це добре.) Соціалістичне будівництво з його аскетикою, суцільна маргіналізація, “ідіотизм сільського життя” (як писали колись класики 19 століття), і поруч із тим — пошуки себе. Що людина маргінальніша — то їй простіше вийти за межі соціальних умовностей (а що тобі втрачати?) Що людина вільніша — то більше вона мучиться. Здебільшого собою. Що людина беззахисніша, більш оголена перед зовнішнім світом - то вона тонше відчуває, чує.

...я думаю, Ісус був червоним, він спеціально

все вигадав таким чином, щоби ти мучився,

натрапляючи на помилки в його кресленнях,

він спеціально ніби говорить -

дивись, говорить він тобі,

ось твоє серце, ось її серце, чуєщ як вони б’ються?

ти живеш, доки бачиш, що там робиться -

всередині речей і предметів, що там постає - за поверхнею видимого.

(“Господь симпатизує аутсайдерам”).

Біґмакове “Порно”

Крім “Капіталу”, цього року вийшло ще одне перевидання творів Сергія Жадана. Цього разу тих, що друкувалися у видавництві “Критика”. “Біґ Мак 2”. Випадає так, ніби терези вирівнюються, усе змішується - комуністично-пострадянський “Капітал” та посткапіталістично-європейський “Біґ Мак” - система однаково тисне на людину, котра так само губиться. Ті самі наркотики та алкоголь як втеча від реальності і “риса характеру”, ті самі смерті-вмирання, занепад, самотність, і та сама любов. Власне, про любов буде згодом, зараз трохи про “Порно”.

Історія про звичайне буденне життя, про те, як хлопці вболівали за свій футбольний клуб, як їздили на Донбас на гру, як билися і поверталися пішки уздовж залізниці, як підлітками експериментували з фотоматеріалами, розчинниками і плівками і продавали друзям розмиті фотографії оголених жінок. Звичайний бешкетливий підлітковий вік. І як зрештою розкидала всіх доля, багато хто помер,

а один - найближчий друг ліричного героя - потрапив до психлікарні. Отут і виявляється справжнє порно: ще підлітком, він мав статеві стосунки зі своєю матір’ю. Але далі ліпше читати, бо переказувати цю історію складно - тут справа не стільки в сюжеті (хоча, безперечно, і в ньому також), скільки у способі оповіді,

у відчутті оповідача-автора. У мене немає сумнівів, що історія ця реальна. Просто тому, що вона занадто реальна. Але я не питатиму про це письменника, бо десь колись він сказав: “Уся моя творчість автобіографічна”.

І я тому вірю, бо це також частина його творчості.

Навздогін

Що найважливіше в літературі,

у мистецтві загалом? Форма-зміст- образи-сюжети? ЯК це написано чи ЩО написано? Для мене завше критерієм оцінки твору було враження, котре він на мене справляє. Головне - аби зачепило, торкнулося чогось у твоїй глибині, найліпше - коли ще й надихнуло на якусь творчість

(у найширшому розумінні слова). Такі тексти є “давальними”, вони ніби знімають перед тобою завісу, піднімають на якусь висоту і відкривають перспективу. І - головне - залишають приємне, світле відчуття на душі. Навіть якщо в них ідеться про речі геть не веселі, трагічні, абсурдні. Коли такі твори не вчать тебе, але ти сам вчишся з них. Вчишся не якихось відсторонених філософських ідей,

а самого життя, простого, буденного, справжнього. Саме таку літературу я вважаю своєю.

P.S. Я обіцяла сказати про любов. Бо це тут найголовніше. У всіх без винятку творах Сергія Жадана присутнє відчуття любові. Спокійне, ніби втомлене, розлите по всіх персонажах і — перепрошую за пафос — мудре. Це така осінньо-весняна любов — коли сльота, бруд під ногами, падає чи сходить мороз, — це любов пори міжсезоння, перехідного часу, спокійна тиха любов всередині межового стану, ніби свічка у вечірній темряві, коли за вікном — бурі. І ця любов дає тиху радість, ніби молитва за всіх і до всіх аутсайдерів цього буремного часу.

Сергій Жадан. Капітал. - Харків: Фоліо, 2006.

Сергій Жадан. Біґ Мак 2. - Київ: Критика, 2006.

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования