Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4,5
Культурный разговор стр. 6
Невыдуманная история стр. 7
Афиша стр. 8,9
Игрища стр. 10
Телепрограмма стр. 11,12,13,14,15,16,17
MediaPost on-line
Казначейский черновик
Евгений Гришковец: я очень долго искал партнера
Курбалесия: танатология на сцене
Колонка редактора
Афиша Стр. 9
Также на странице:
 традиція: нетрадиційний погляд 

Про машину часу, духовну практику та “буття в його пластичній об’ємності”

Катріна Хаддад

Потрапила я позаминулого тижня, у суботу, на один концерт. Точніше, на виступ харківського цеху. Кобзарського. Послухала, по(спів)переживала, і... задумалася. Над питанням про духовні практики. От, думала собі я, є багато людей, котрі займаються різними такими практиками - хто ритмічно дихає, хто вправляється в тілесній та мисленній аскезі, скажімо, молитви або мантри читає, хто на прощу їздить - до Тибету, Мекки чи Єрусалиму.

— Кобзарство як духовна практика. Наскільки взагалі правомірно так говорити? - з такого питання я почала розмову з Костем Черемським, кобзарем харківського цеху, лікарем—реаніматологом та фахівцем з історії кобзарства.

— У сучасному суспільстві людині, яка живо реагує на події, реагує на зовнішнє середовище, важко знайти собі віддушину, особливо якщо людина інтелектуальна, їй хочеться самореалізуватися в духовному плані. Найлегший споcіб - вдатися до розроблених методик, східних, але ці методики дуже погано вживаються на нашому ґрунті... Я цим питанням цікавився... те, що мають за конечний продукт адепти східних вчень, і досягнення наших адептів - це трошки різні речі... Багато людей від незнань, від безвиході туди кидаються, у нас немає альтернативи, а її немає тому, що люди пасивні, вони не можуть критично оцінити, що в нас було те саме, трошки копнути, трошки вдатися до самоаналізу, до книжок, почитати записи архівні, записки етнографів. Бо подібні варіанти (але адаптовані до нашого середовища) вже були у нас, це вже все ми проходили, але на іншому, давнішому, витку... Усе починалося з найпростішого, з першооснов. Людина сьогодні не має розмаху, їй треба зреалізуватися у максимально ближчому до природного ключі, тому момент природності був поставлений ключовим моментом, і те, що зараз тут робиться (у харківському кобзарському цеху. - К.Х.), осягнення репертуару, - це робиться так, як воно робилося споконвіку. Наприклад, вироблення інструменту - а це ключовий параметр відродження співоцтва. Видобуток інструменту робиться вручну - у той спосіб, як це робилося у давні часи - а ми знаємо, що в давні часи це робили незрячі люди. Виготовляючи інструмент, людина так чи інакше спілкується з деревиною. Що більше вкладаєш у нього енергії, зусиль і сподівань, то більше він дасть потім. Репертуар у нас береться автентичний, який грався споконвіку (від 17 століття), напрямок спрямований на відродження кобзарської субкультури.

Отже, репертуар сучасних кобзарів не змінюється. І це перш за все епос. Особливість полягає в тому, що цей репертуар ніколи не виконувався у замкнених приміщеннях - для нього потрібні відкриті місцини, і тому відсутній ефект захоплення слухача “у заручники”: коли він змушений досиджувати концерт до кінця, або, принаймні, дочікуватися логічної паузи між виступами.

— Цей момент осягнення епіки якраз відбувається не в якихось замкнених умовах, а в прямому смислі. Вважається, що епіку треба самому осягнути, її треба зрозуміти, вона не одразу приходить, не одразу доступна, тут маса нюансів, треба вжитися, треба жити. Співець не є артистом, він не може ототожнюватися з героєм, він повинен ототожнюватися зі співцем, сучасником тих подій. Вважається, якщо співець співає, то те, що він співає, воно в цей час відбувається. Якщо не тут, то в паралельному світі. І цей спів епічний не можна переривати. Раніше це було дуже строго, раніше якщо кобзар вже почав співати, він ніколи не перерветься (може хіба що скоротити), бо вважалося, що герої будуть мститися. Це суттєвий момент, бо твори співалися з багатьох причин, вони співалися для внутрішнього розвантаження - тут і виховний момент, і знайти вихід із власних кутків, закутків... Культура слухання була досить високою у нашому суспільстві. Те, що ми зараз робимо, - привчаємо людей слухати ті твори, намагаємося їх пробуджувати, щоб вони від цього не відхрещувалися, - найкраще це вдається під час експедицій, кобзарювань просто неба. Наші хлопці співають на вулицях міста, це не є зараз диковинкою. Але це спонтанно: захотілося - пішов...

— Тобто кобзарство перетворюється знову на соціальну практику? Не лише мистецтво, але й соціальна практика?

— Так, це постійна практика. Передусім це потрібно виконавцю. Виконавець повинен виспіватися: ви знаєте, як спортсмен, який не тренується, він зразу перетворюється на желеподібну масу, якщо науковець не займається наукою, спеціаліст своєю спеціальністю - він деградує, тому виконавцю потрібно постійно виконувати твори в різних середовищах, справжній співець повинен бути адаптований до різних ситуацій, а в першу чергу - до співу на вулиці просто неба. Це суттєвий момент - внутрішня потреба. І ще такий момент: співець постійно перебуває у співі, він постійно співає про себе, він постійно вирішує власне осягнення цих творів... Різниця від сучасних митців: це не є формальність, це не є робота, це внутрішній стан. У кобзарському середовищі поширене уявлення, що інструмент є певною машиною часу. Якщо ти береш інструмент, починаєш грати, стилем тієї епохи, можна перенестися у той час, ставити питання без питань і зрозуміти певні моменти... Власне, раніше так і було. При кожному війську були певні билинники, вони давали поради, ворожили, оцінювали ситуації, наснажували, це механістично не можна пояснити.

— Тобто це носії такої досвідної мудрості?

— Так, звичайно, досвідної мудрості. Крім того, у певному варіанті, це і магія. З іншого боку, якщо брати один якийсь аспект, вип’ячувати його, це буде неправильно. Тут все грає лише у комплексі, не можна вибрати якусь домінанту... Треба сприймати весь комплекс.

P.S. “Буття в його пластичній об’ємності” - так словники дружно тлумачать просте і звичне слово “епос”.

P.P.S. Поговоривши, відчувши, уявивши, я знову задумалася. Тепер - про історію кобзарства і спадкоємність. Тому, мабуть, про це ми ще поговоримо :)

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования