Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4,5
Социум стр. 6
ЖКХ стр. 7
Афиша стр. 8,9
Культурный разговор стр. 10
Телепрограмма стр. 11,12,13,14,15,16,17
MediaPost on-line
Умер Евгений Кушнарев
Колонка редактора
Женское слово - дороже любого
Чорнобиль™: документальный театр
Культурный разговор Стр. 10
Также на странице:
 не-критичні нотатки 

Про смалець у голові і Бога в череві

Катріна Хаддад

Коли я вперше почула від своїх друзів назву “Солодка Даруся”, вона мені відверто не сподобалася. Було в ній щось неправильне, нудотне, ненормальне. Означення “солодка” викликало якщо не порнографічні асоціації, то справляло враження штучності й надмірності. Але того, про що писалося у книзі, я не передбачила.

Це книга, як влучно подумала її героїня, про “смалець у голові і Бога в череві”.

Але, надаючи обличчю серйозного вигляду, можна сказати й інакше. Це три трагічні життєві історії. Причому, зав’язані на фатальних збігах обставин, коли зла доля втручається у плин людського життя. І - як активне, дієве тло того всього - люди, оточення, “вони”.

Знаєте, що означало “солодка”? “Вони таки не мають смальцю в голові а Бога в череві, бо думають, що вона дурна. А Даруся не дурна - вона солодка. Але з людьми вона не хоче говорити, бо тоді вони можуть дати їй конфету”. Лейтмотив солодкого - один із ключових у романі. Але розкривати цю історію не буду, скажу лише, що мої асоціації виявилися не такими вже й порожніми.

Ще один ключовий символ - трояка ружа. Роман спочатку так і називався: “Трояка ружа, або Солодка Даруся”. Трояка ружа - це вишивка на сорочці - ружі густі, червоно-жовто-зелені, у дрібний-дрібнюсінький хрестик,

з великими круглими китицями-зав’язками. Ці незвичні ружі Матронка, одна з героїнь роману, побачила під час церковної служби. “Ці незвичні для черемошнянського шиття - троякі - ружі нагадали Матронці щось дуже гостре, а може, навіть трагічне; та зараз, посередині служби, перед очима святого отця, із складеними до “отченашу” долонями, Матронка не могла згадати, що саме так вразило її, що в неї навіть дужче забилося серце. Десь вона вже бачила на комусь таку сорочку раніше, та ні, не таку,

а таки цю саму, ось на верхньому рукаві верхня пелюстка удвоє ширша від нижньої, мабуть, полінувалася вишивальниця перешивати заново, щоб вирівняти квітку, а на правому - пелюстки однакові...”

Сюжетна канва - родинна історія, оповідь про кохання, про щастя і біду. Власне, мабуть, про те, як щастя і його “нестерпна легкість” завершується нестерпною, страшною, неочікуваною бідою. Як ця біда - наче стихія - насувається на людину. Невідворотно і дико. А ще про те, як людина нічого тут не може змінити.

Саме цим мені книжка і не сподобалася. Бо - вже чого-чого, а цього я певна - свою долю ми робимо собі самі! Але й фатальна невідворотність також існує. Ну, це як карма. Своїми вчинками собі будуємо своє майбутнє, просто прикол в тому, що часто не усвідомлюємо,

з чого що виростає. Лише в цьому - фатальність. Все інше - навіть уже “сформовану” долю - ми завжди можемо змінити. Доки ми живі -

в нас є шанс. Тому такі депресивні речі,

в котрих до кінця твору панує відчуття безвиході, я не люблю. Наче й життєва правда в них є, але... ну не приймає моє серце таких книжок.

Українська література взагалі багато грішить на песимізм.

Якось один мій приятель питав: що порадити людині, не знайомій із укркультурою, почитати-подивитися? Із фільмів ми згадували “Тіні забутих предків”, “Вавілон ХХ”, “Пропалу грамоту”... І раптом зрозуміли, що всі ці речі - темні, химерні, а чогось світлого, золотого - не могли ніяк знайти.

Ні, я не закликаю писати лише про “добре, світле, вічне”, але здоровий оптимізм нікому ще не завадив. Тим більше - літературі. Адже література, хай це як пафосно звучить, багато в чому творить духовну атмосферу суспільства.

І якщо ми хочемо жити добре, і взагалі - якщо хочемо жити, нам просто необхідно трішечки колективно налаштуватися на позитив. Конструктивне мислення - це не маячня чи пустопорожні поради психологів. Це дієва річ. Інша справа, що боятися лиха, мабуть, також не варто, як і занадто глибоко занурюватися в нього.

Просто треба шукати вихід. Бо життя - це і є вихід, вихід за межі себе, своїх умовностей, взагалі вихід за межі. Трансцендування, перепрошую на слові :).

Цитатка

До тата Даруся йде тільки серединою вулиці. Їдуть машини, йдуть фіри, тягнуться люди - Даруся знає своє: вона по дорозі до тата - княжна. Молоді поспішають до шлюбу, мерця несуть на цвинтар -

ні на крок не уступаються з середини дороги, і ніхто не перечить тому звичаєві. То чому Дарусі невольно робити так само?

Вона навіть колись питала тата. Чому кожна молода йде до шлюбу так, ніби вся вулиця - лиш її одної.

“Бо до шлюбу вона - княжна”, - відповів тато.

“А після шлюбу?” - питала Даруся.

Тато чомусь зітхнув: “Нещасна жінка”.

Поки Даруся не буде нещасною, вона завжди до тата йтиме як княжна. І ніхто їй не розказ.

Правда, це буває негусто, що Даруся ходить по селі княжною. Хоч вона й не лінива, але надоїдливою бути не сміє. Хай тато краще питає, чого її так довго не було, ніж має кривитися, що донька ходить, як Фіра без дишла.

Іде Даруся серединою вулиці - і обіч неї, як весільні дружби, поважно трясуться сільські пси, ті, котрих господарі не присилюють до халабуди. Доки зайде до тата, збереться їх зо два десятки. Ідуть -

не брешуть, лиш мотляють хвостами, ніби облізлими весільними деревцями, та язики висолоплюють, та шкіряться білими зубами.

Але це той раз, коли Дарусю ніхто не може задобрити - навіть собаки. Щоб вона тоді їм кинула кусник кулешки - боронь Боже, їй би руки відсохли і ноги би відібрало, коли б вона, княжна, думала тепер іще про когось, окрім тата. Отож ідуть - займаючи всю вулицю, від шанця до шанця, і нібито й музика не грає, а вони йдуть якось весело, живо, дивитися на них іншим разом хочеться більше, ніж на гурт людей.

Пливе солодка Даруся у супроводі собак завжди безлюдною сільською вулицею, а позаду часом фиркає кілька моторів, що так і не наважуються обганяти цю дивну процесію, як не обганяють знаючі шофери ані похорон, ані весілля.

Марія Матіос. Солодка Даруся: Драма на три життя. - Львів: Піраміда, 2005.

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования