Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4
Социум стр. 5
Культурный разговор стр. 6
Невыдуманная история стр. 7
Афиша стр. 8,9
Мода стр. 10
Телепрограмма стр. 11,12,13,14,15,16,17
MediaPost on-line
Колонка редактора
Приватизация кино или кино про приватизацию
В Крым билетов нет. И не было?
"Таємниця" Андруховича
Культурный разговор Стр. 6
Также на странице:
 презентація 

Герой Андрухович. Замість інтерв’ю

Ірина Скачко

“Я вирішив опублікувати це лише після твоєї смерті. Так воно буде вагомішим”, - сказав Юрію Андруховичу німецький журналіст Егон Альт після вичерпного семиденного інтерв’ю. І невдовзі загинув. Український письменник власноруч розшифрував усі диктофонні записи, переклав їх українською і видав це окремою книгою. Так би мовити, не чекаючи на зростання її вагомості. З Харкова розпочався промо-тур нового роману Андруховича “Таємниця”.

Втім, романом цей текст називати не слід: книжка має підзаголовок “Замість роману”. Радше це відверта сповідь, інтерв’ю. Інтерв’ю, дане самому собі чи дійсно Егону Альту, - вирішувати читачеві.

Якщо це й літературна містифікація, то ретельно спланована. Зустріч із харківськими читачами Юрій Андрухович розпочав із кількахвилинного прослуховування жвавої німецької розмови у запису. Один голос належав письменнику, а інший - нібито журналісту. Прагматичний чолов’яга і стріляний горобець - так описав його Андрухович. Егон Альт загинув, заснувши за кермом. Його могили українець так і не знайшов. Однак за деякий час до трагедії журналіст надіслав йому диски із фонограмами їх розмов і лист: “Роби, що забажаєш, герою!” Герой зробив книгу. Про свою бабцю і будинок, в якому народився. Про футбол як прихований спосіб війни за незалежність і про поезію радянських кріплених вин. Про все, що зацікавило колись німця з диктофоном.

Але присутні на зустрічі з Андруховичем читачі ніяк не могли позбутися сумнівів щодо містичної зав’язки твору. І засипали автора численними записками із залу. Відповідей на них для роману, звичайно, не вистачило б. А от інтерв’ю склалося вичерпне.

— Наскільки все у Вашому романі - правда?

— Мене запитують вже другий день і, мабуть, будуть запитувати й надалі, наскільки все-таки він є вигаданим, цей Егон Альт. І от вчора на “1+1” Юрій Макаров каже: “Ну, добре, ну, можливо, ще хтось би вірив цій вашій вигадці із містифікацією, якби ви не назвали його настільки прозоро! Егон Альт! Усім відразу стає ясно, що це альтер его”. І в цей час до мене вперше дійшло, що Егон, очевидно, вигадав це як одне зі своїх імен, спеціально для цієї ситуації. Тому що коли він почав до мене писати з проханням зробити семиденне інтерв’ю, я відбивався і писав: “Я вас не знаю! Я нічого вашого не читав!”. І він присилав мені якісь лінки, інтернетні посилання на свої публікації. І ще тоді я зауважив, що кожна з них підписана іншим іменем. Я думав, що Егон Альт було його справжнім ім’ям, а всі інші були якісь псевдоніми. Зараз мені стає зрозумілим, що це теж не було його справжнє ім’я.

— Як було відкриватися іншій людині?

— Це тривало певний час, поки він вмовляв. Дуже довгий час я відмовлявся. Мені не подобалася ані ідея, ані власне він сам, допоки я його не зустрів. Ця перша зустріч дещо змінила в мені, передусім, тому що я зовсім ­по-іншому його уявляв. Він мені здавався абсолютно захопленим, патетичним, пафосним шанувальником, і проговорити з такою людиною сім днів було би жахливо нецікаво. Натомість перша зустріч із ним засвідчила, що він зовсім не той, яким я його уявляв, що він набагато складніший тип. І насправді він виявився зовсім не таким приємним співрозмовником, насправді дуже й дуже складним. Для цього необхідно було знайти психологічну близькість. Це йому вдалося вже під час першої зустрічі. Ця ситуація стала мені цікавою. І я вирішив, що, в принципі, можливо, це той перший і останній випадок, коли є хтось, кому я хочу відкритися повністю. І сподіваюся, мені це не вдалося.

— Герой (Ви) став для Вас ближчим чи “Таємниця” - спроба віддалити все від себе?

— Я ще не знаю, але я так думаю, що обидві ці можливості тут присутні. Під час роботи над текстом, під час розшифровування, це безумовно було стовідсоткове проникнення і максимальне зближення. А тепер, коли це вийшло книжкою, напевне, буде відбуватися щось протилежне, віддаляння.

— Чому аудіозапис виглядає підозріло якісним?

— Я знав про те, що мені треба кілька шматочків вибрати для демонстрації під час цих презентацій. В автентичному записі ви б нічого взагалі не почули, не розібрали. Ну, насправді я розумію, що ефект цього наближається до нуля. Бо це начебто розраховано тільки на людей, які знають німецьку, можуть щось вловити, зрозуміти. Але все одно, з цими трьома шматками я пішов до звукооператора, з яким ми разом записували мої аудіо-книги, у Франківську. Він дуже багато доклав зусиль для того, щоб пошліфувати ці речі, для того, щоб вони могли працювати під час презентації і слухачі все ж таки могли б розбирати слова. Хоч вони і німецькою мовою.

— Людина померла, а ми слухаємо тут її голос. Це нормально?

— Це не було для мене легким рішенням - почати це робити вже власною книжкою. Те, що мало стати його книжкою. Але в мене є тонесеньке таке виправдання - його власний лист до мене, доданий до цих дисків, які він надіслав. Там абсолютно чорним по білому написано: ти можеш робити з цим все, що захочеш. Я розумію це в найпозитивнішому сенсі.

***

Освіта, гроші і кохання також не залишилися поза увагою. А на політичні питання Андрухович просто не встиг відповісти.

— Як ви ставитесь до того, що Ваш роман “Рекреації” вивчають у школі?

— Це така довга історія з тим усим. Я не знав, що вони включені до якихось різних програм. І в якомусь інтерв’ю журналіст мене запитав: “Як ви ставитесь до того, що “Рекреації” вивчають у школі?”. І я дуже цим обурився. Став говорити: “Як! Чому мене не спитали! Я заборонив би вивчати у школі, я не хочу, щоб їх вивчали у школі, і взагалі, де мої авторські права! Чому я дізнаюся про це від журналіста!”. Я, до речі, до сьогодні не тримав в руках жодної хрестоматії, у якій вони є. Може, я взагалі - в ролі дурня і мене обманюють, що “Рекреації” включено кудись. Але при цьому я ще пішов далі і став погрожувати Міністерству освіти. Я став казати, що я звернуся до всіх судових інстанцій, які є в Україні і поза нею, і буду добиватися якогось відшкодування і того, щоб вони зняли цей текст зі шкільних хрестоматій. Виявилося взагалі, що є якийсь параграф законодавчий, з авторського права зокрема, для хрестоматії не важливо - згідний автор чи ні, його вже ніхто не питає. Тут ніякий судовий позов не допоможе, тому що тексти, включені до хрестоматій, є національним надбанням, вони вже не є власністю автора.

— Чи не збираєтесь Ви видати аудіокнигу?

— Була така окрема пригода минулого року влітку. Зголосилася певна особа. Називається це аудіо-електронна література, на сьогоднішній день вони видали три мої романи, які я сам начитав. Це “Рекреації”, “Московіада” і “Дванадцять обручів”. Ці романи, наскільки я знаю, десь є в продажу, але мені вони траплялися тільки як мої авторські примірники. Це надзвичайно гарно видано. Це надзвичайно таке амбітне видання. Я думав, що це опиниться всюди, в книгарнях, наприклад, чи в крамницях, де продають аудіопродукцію, і що це буде щось загальнодоступне, що це будуть купувати студенти передусім. Виявилося, в продюсерів зовсім інша стратегія, що це повинні купувати бізнес-еліти. І тому поставлена фантастично висока ціна. Ну, фантастична чи ні, але шістдесят гривень за диск. І продається цей диск в якихось плазах. Я не знаю, я сам не заходив і не бачив ніколи, де воно продається. Я не поділяю цього, але з іншого - вони продюсери цього, їм це продавати. Але ідея така, що мільйонер, який їде своїм класним не знаю чим з Києва до Харкова, в дорозі слухає роман “Дванадцять обручів”. Він приїжджає до Харкова і виходить зі свого зовсім іншою людиною. (Сміх у залі)

— Чи вважаєш ти себе багатою людиною?

— Це з податкової питання? Тієї, перед якою я ще, до речі, не відзвітувався? Напевно, в цьому питанні йдеться про матеріальне багатство. Я жартома кажу, що я багатий, тому що дійсно (ви про це і в книжці прочитаєте) все пізнається в порівнянні, мої перші тридцять років життя проминули в досить серйозній скруті. Починалося з того, що мої батьки були навіть за тими, за радянськими, мірками достатньо бідними. І всі подальші роки була цілком безперспективна ситуація в сенсі якогось матеріального збагачення. Тому зараз мені здається, що так - у цьому сенсі усе виправилося. Але насправді я не звик ставити якісь серйозні матеріальні вимоги до свого життя. Тобто про якісь ознаки розкоші і зловживання діамантами ніколи не йшлося. Ніяких сексуальних збочень знову ж з якимись діамантами жодного разу в житті не довелося скуштувати.

— Ви перший раз робите такий промо-тур на підтримку своєї книги. Яка причина такої реклами? Чи Ви гадаєте, що Вас так би менше купували?

— Мені особисто не йдеться про якісний стрибок продажу, про активніше купування книжок. Мені йдеться про те, що, власне кажучи, я в своєму житті вже багато разів відкладав. Тобто їздити своєю рідною країною нарешті. Бо є на цьому світі країни, які вже значно інтенсивніше об’їжджені. Це пов’язано з тим, що там було вже налагоджено практику таких от письменницьких турів із виступами в різних містах, як от у Німеччині. І от я дуже радий, що в нас це починається. Це найкраща нагода відчути, де ти є і що з нами взагалі відбувається.

— Яку літературу Ви читаєте? Назвіть, будь ласка, улюблених авторів!

— Минулого року був форум книговидавців у Львові, і я потрапив у пастку. До мене підійшов журналіст “П’ятого каналу” і сказав, що вони хочуть зробити пряме включення з Львівської опери, де відбувається форум, і я буду на зв’язку із ведучою випуску новин, яка поставить мені запитання. Я погодився і сліпо пішов у цю пастку. Ведуча якось весь час мене накручувала, намагалася пробудити якусь агресію, злість, вона казала: “Ніхто не знає української літератури, ніхто не читає українських письменників!”. І коли я дедалі агресивніше заперечував їй, вона сказала: “Ну, в такому разі назвіть хоча б когось!”. Я сказав: “Ну якщо Ви вважаєте, що таких імен не має, то від цього нічого не зміниться”. А вона все одно наполягала на цьому і сказала: “П’ять найкращих молодих письменників!”. Це ж відомо, що це пропащий варіант. Це ж відомо, що їх набагато більше, ніж п’ять. І мені не вистачило розуму відповісти: “Ні”. Я зробив найбільшу дурницю і назвав п’ять імен. І наслідком цього розвинулася велетенська дискусія про Андруховича, який створює власну ієрархію наближених до себе молодих письменників. П’ятьох. Для нього інших не існує, а серед п’ятьох - Таня Малярчук, яка вчилася в одному класі з його дочкою. Після того я вже зарікся називати прізвища в таких випадках.

— Як Ви ставитеся до російської сучасної літератури і літератури взагалі?

— Гіві, ти помідори любиш? (сміється). Я обожнюю літературу взагалі, але ненавиджу російську. (Сміх у залі)

— Чи поважаєте Ви жінок, які здатні перші зізнатися в коханні?

— Поважаю. Не те слово!

— Ви одружені?

— Ось заради таких питань я і погоджуюсь на виступи в десяти містах.

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования