Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4
Персона стр. 5
Культурный разговор стр. 6,7
Афиша стр. 8,9
Отдых стр. 10
Телепрограмма стр. 11,12,13,14,15,16,17
MediaPost on-line
Эдуард Лимонов: персона грата
Условно проходимые - условно проходные
Колонка редактора
Завод Малышева: продать все ненужное
Отдых Стр. 10
 дорожні нотатки 

Про жолуді, гуманоїдів і гикавку

Ирина Скачко
"МедиаПорт"


— Пробачте, а Ви не підкажете, де тут Дуб? — Шо? — Дуб! — Шо за дуб? - бабця розгублено озирається, чи не шукають заїжджі туристи, бува, чого на її городній власності. — Чотирьохсотрічний!

…Це, мабуть, осіннє загострення. Але мені захотілося доторкнутися до вічності. Не в обридло-метафоричному сенсі: ну, долучитися до прекрасного мистецтва, або до загальнолюдської мудрості, або хоча б принюхатися до нафти. Ні, буквально - намацати пучками рельєфи часу. Просто кажучи, я шукала дуб. Старший за ті дерева, що ростуть у саду Шевченка. Мені вкрай треба було його побачити. І сайт облдержадміністрації вказав на один такий поблизу Харкова: “Козацький дуб” в селі Задонецькому Зміївського району. Чотириста років.

Так виник відносно розумний привід і відносно зрозуміла оточуючим кінцева мета недалеких мандрів. Недалеких в тому розумінні, що передбачалася подорож рідним краєм.

А ним у нас мало хто подорожує, хіба що на байдарках. Слобожанщині взагалі важко стати туристичним центром. Про “туристичну мекку” варто взагалі мовчати. І проблема тут не стільки в тому, що у нас немає на що дивитися. Власне, ми просто не знаємо, що у нас можна показати… Дарма що навкруги обласного центру розкидано з десяток досить старовинних містечок. Та і взагалі, тема “Дикого Поля” приховує в собі неабиякі можливості для туристичного бізнесу. Зміївський район увійшов у “туристичну історію” передусім “завдяки” катастрофі царського потягу. Але місце, де колись сталася ця жахлива подія, журналісти вже майже витоптали. Хотілося відшукати щось менш заїжджене.

Так от, чотирьохсотрічний дуб поблизу Змієва мав усі шанси бути свідком багатьох історичних подій. Можливо, його тоненький пагін мало не розтоптала кіннота повсталих під проводом Сірка козаків. Можливо, під негустою кроною молодого дуба відпочивали прибічники Стєньки Разіна - Зміїв, до речі, був одним із центрів тодішнього повстання. Годі вже говорити про життя і думки кремезного дерева в минулому сторіччі.

Година в переповненому автобусі. Уривки розмов десь над головою своєю драматичністю іноді самі по собі варті подорожі. “Звісно, автобусів нема. Кілька зняли з рейсу для передвиборчої агітації, возять когось…” “А він мені й каже: а ти віддай дитину у дитбудинок, а я тоді йому яяяк!..” “А от ти не мився і пиво пив, а я тобі за це їсти не дам…” На цій трагічній ноті автобус в’їжджає на Радянську площу міста Змієва. Тут гостей і мешканців міста зустрічає звичайний Ленін на постаменті. Ба ні: є в нього суто зміївські особливості. Якщо дивитися на нього зі спини, то він якимось застиглим у камені, проте сердитим і відчайдушним рухом нагадує харківського Шевченка. Це якщо дивитися ззаду. Ну а в фас - Ленін як Ленін.

Перший швидкий огляд історичного центру жодних слідів ані Сірка, ані Разіна не дає. Щоб якось зорієнтуватися в історичних реаліях і в пошуках місцевих старожитностей, вирішуємо шукати краєзнавчий музей міста. Доки він ховається від нас, питаємо в кіосках періодики карту Зміївського району.

— А хочете велику топографічну карту Луганської області? - пропонує продавець, щоб хоч якось зарадити харківським дивакам, які понеділкового ранку вирішили погуляти за сорок кілометрів від обласного центру.

Музей, радили місцеві жителі, треба шукати десь біля центрального скверу. Намотуючи третє коло і вчетверте перетинаючи сквер, знаходимо: спортивну школу; будинок культури, в якому показують фільми за дві гривні; пристойну піцерію; справді стародавню дерев’яну хатинку, до якої навряд чи доходять натруджені ноги туристів. Хоча б тому, що туристи тут, здається, взагалі не гуляють. У сквері, за спиною Леніна, героїв Великої Вітчизняної та громадянської воєн - щось апокаліптичне: вщент розбите часом (а може, і чиїмись дбайливими руками) індустріальне капище занедбаного данс-майданчика. В центрі асфальтового кола височіє залізний стовп із майже язичницьким колесом нагорі - колись на ньому, мабуть, було закріплено дах. Стільці біля цегляної барної стійки побудовано на віки, їхні лисі ніжки й досі тут, мирно іржавіють, вмуровані в бетон. Така собі пам’ятка молодіжної культури кінця дев’яностих. Ще кільканадцять років, і про призначення цієї будови всі забудуть, і можна буде приїздити на це дивне, незрозуміле місце, щоб, відчувши скороминущість часу, доторкнутися до вічного. А то все - дерева, хати, козацька доба…

— А ви, рєбята, з якої партії? - раптом цікавиться втомлений дід з найближчої лавочки. - Чого це ви такі руїни фотографуєте?

До нашої безпартійності ставиться із явною недовірою, втім ґречно вказує, нарешті, на музей і намагається навернути нас на істинний партійний шлях, подарувавши бодай агітаційні значки.

Невловиме передчуття майбутніх виборів чекає на нас і в музеї. Повз нього, до речі, ми проходили вже тричі. Він розташований в одній будівлі із... ні, не з управлінням культури. Сусідом музею є спортивна школа. Тож недивно, що очі впритул не хочуть бачити музейну табличку. Половина культурного закладу тимчасово перетворена на виборчу дільницю. В іншій - картинна галерея, експозиція, присвячена Великій Вітчизняній війні, а також кімната вшанування видатних земляків із немалим портретом “Богині Європи Галини Підопригори” на покуті.

Півгодини на автовокзалі - очікування транспорту, що відвезе нас до Дуба. Занадто велике, як для міських очей, небо, здається, от-от упаде просто на голову. З обійстя, що межує з вокзалом, пахне справжнім бабиним літом - трішки підмерзлими за ніч яблуками. Пасажири пригощають вокзального собаку смаженим арахісом. Собака ловить заморські горіхи зльоту, гербуючи моїм свіжим хлібом. Повз вокзал їздить туди-сюди наскрізь тюнінгована “Ніва”, лякаючи басами своєї автомагнітоли сонних горобців на даху і не маючи жодного впливу на ліниво пропливаючих через дорогу котів. Здебільшого чорних.

…Задонецьке виявляється зов­сім близько - в десяти хвилинах від райцентру. В Задонецькому є все. Темний-темний ліс, зовсім козацький степ на горизонті, мирні хати і городи в осінньому гарбузинні. Дорожній знак, який, судячи з картинки на ньому, попереджає водіїв про те, що тут інколи дорогу перебігають іншопланетні гості. Тут є велика політика: настінно-паперова агітація прийшла в село просто у промислових розмірах. Якщо вірити розклеєним всюди афішам, тут навіть є де подивитися сучасне кіно. Тут, як виявилося, немає лише одного: чотирьохсотрічного дуба. Згадана на початку бабця розводить руками, ніби вибачаючись: “Чого нема, того нема… От якби ви картоплі шукали або яблук…”

Ще один мешканець - родинно притискаючи до грудей, неначе кошенят, дві хлібини - кілька разів намагається порадити бодай щось:

— Еееее… І туди… А тут… і повернути!

Потім бере всю волю в кулак, буквально на очах тверезіє і видає чітко, як диктор українського радіо:

— Ви пробачте, якби ви знали, як ми вчора добре посиділи! А вам треба в Коробів Хутір. Там буде старий дуб і не один. Але туди кілометрів сім-вісім. І автобуса сьогодні вже не буде… - і, виконавши святий обов’язок тубільця, чоловік повертається до свого “підпитку”.

Приблизно в цю хвилину комусь із авторів, що писали тексти для сайту Харківської обласної держадміністрації, недобре гикається. Але не більше того.

Бо попереду вечір із невимовно високим небом, кілька кілометрів шляху, чергове попередження про гуманоїдів на дорогах… І десь там мій чотирьохсотрічний дуб. Вічність, що шелестить і кидає жолуді на голову. Але, даруйте за банальність, це вже зовсім інша історія.

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования