Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Выборы стр. 4
Спорт стр. 5
Культурный разговор стр. 6,7
Афиша стр. 8,9
Культурный разговор стр. 10
Телепрограмма стр. 11,12,13,14,15,16,17
MediaPost on-line
Литературные маршруты и маршрутки
Игорь Попов знает, что делать с фальсификациями
Колонка редактора
Съемка “Националя” опасна для техники
Культурный разговор Стр. 6
 нова література 

Книжок мало не буває

Тетяна Терещенкова, для “MediaPost”


Невже ви продовжуєте вірити, що українці не читають книжок? Я теж довго була переконана у цій максимі, доки... не зустріла на львівському Форумі видавців жінку, котра в одній руці тримала стосик нових лискучих книжок, а в другій - свого кількамісячного сина. “Бачите, - сказала вона мені, коли ми протискалися до центральної виставки, - наші діти ще не вміють говорити, але уже прагнуть читати...”

Якщо ви так само прагнете потрапити на найбільшу в Україні Національну книжкову виставку-ярмарок - Форум видавців, що на початку осені традиційно відбувається у Львові, й охопити все те різноманіття заходів, які проводяться у книжковому місті Лева, раджу наперед визначитися, що саме для вас є пріоритетним:

— конференції, бізнес-форуми і “круглі” столи з приводу проблем і перспектив розвитку книговидання в Україні;

— літературні імпрези, поетичні турніри, авторські зустрічі, вечори пам’яті;

— свіжі автографи на свіжих книжках сучасних українських письменників.

Якщо важливим для вас є саме останній форумний аспект, раджу запастися детальним списком книжок і видавництв, які хочете відшукати на Форумі (бо це в першу чергу той самий базар - із штовханиною і стоптаними черевиками). Або ж скористатися моїм форумним путівником під назвою “Новинки сучукрліту”.

Щорічно Форум видавців дає особливі рекламні бонуси і привілеї визначеній шляхом таємного голосування “Книзі Форуму-2007”. Але цього разу ґран-прі присуджено не було, натомість обрали аж 13 найкращих книжок, серед яких левова частка - наукові розвідки й монографії. Журі пояснювало це тим, що рік минулий художній літературі не подарував таких ґрунтовних речей, як літературі науковій. Тож із текстів художніх відзначили лише роман Галини Пагутяк “Слуга з Добромиля” та дитячу книжку Ірен Роздобудько “Про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна”, видану “Грані-Т”. За визначенням пані Ірен, “це суперцікавий проект - розповідати п’ятирічним діткам казки про відомих людей, переходити на їхню мову, яка не терпить підтекстів”.

Цікавіше все ж говорити не про премійовані багатотомові енциклопедії і довідники, а про тільки-но випущені у світ романи і романчики, які українські письменники старанно підписували на автограф-сесіях своїм шанувальникам і які яскраво рекламували на не завжди багатолюдних презентаціях.

Харків’янин Сергій Жадан привіз на Форум “Марадону” - збірку нових поезій і есеїв із різних глянцевих часописів, присвячену “колективним видам спорту, проблемам розвитку фізкультурного руху, корегуванню графіків індивідуального фізичного навантаження та аспектам проходження допінг-контролю”. Окремо в дніпропетровському “Арт-Вертепі” з’явилися жаданівські компакти - “Госпелс і спірічуелс” (поезії Сергія, покладені різними виконавцями на музику) і “Депеш Мод”, начитаний самим автором.

Марія Матіос з найновішого пропонувала форумцям премійований “Коронацією слова” роман “Майже ніколи не навпаки”. Це ще одна сімейна саґа від Матіос - жанр, в якому їй таки немає рівних (не дарма ж її “Солодку Дарусю” нагороджено Шевченківською премією). Щоби поспілкуватися з пані Марією, довелося добряче намуляти боки, сидячи на пакунках із книжками у наметі видавництва “Піраміда”, - письменниця протягом чотирьох годин підписувала книжки своїм шанувальникам. На моєму диктофоні - суцільний потік імен людей, котрі просили письменницю підписати їм книжку, і турботливий голос її батька, що приніс доньці пляшку води… І поміж тим - слова втомленої, але щасливої Марії: “Я лише на півгодини вирушила поверхами, щоби купити книжок, бо ж я завжди їду, як бідний на Великдень із церкви йде, з повними торбами... Але люди підходять безперервно. Значить, пишу не марно…”

“Говорити” - назва нової збірки оповідань Тані Малярчук, виданої “Фоліо”. Попри те, що Таніни книжки виходять щороку, місця для повторення в них немає. “Коли ти дуже заповнений чиїмись історіями, важко жити далі”, - каже Таня і продовжує ті історії описувати - дивовижно і по-філософ­ськи. Закінчення в її текстах читач завше має відшукувати сам - після роздумів-над-прочитано-відчутим.

Харківський “Книжковий клуб сімейного дозвілля” видав одного із цьогорічних лауреатів “Коронації слова” - роман Люко Дешвар “Село не люди”. За цим незвичним псевдо приховалася журналістка Ірина Чернова (Люко Дешвар - початкові склади імен дорогих їй людей), а за невибагливою назвою - щемка й навіть жорстка історія кохання тринадцятирічної дівчинки і дорослого чоловіка, звичайне українське село з усіма його шокуючими реаліями. Це чи не перший “сільський” роман в новітній українській літературі.

Видавці Дмитро та Віталій Капранови пропонували “Закон братів Капранових” - збірку статей, опублікованих у різних українських виданнях. Зверніть увагу на промовисті розділи: “Українська мова - це не хрін моржовий”, “Дядя Толя Унітаз” чи “Зранку - в газеті, ввечері - в клозеті”. Таки вміють Капранови захоплювати уже самим заголовком, а далі - переконливими аргументами. До речі, Основний Закон полягає у певному співвідношенні між кількістю бібліотек в окремих регіонах України та результатами виборів.

Яскравомовна Оксана Забужко, яка на Форумі продовжувала автографувати свій бестселер “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” (здається, його уже всі прочитали і законспектували), добрим словом порекламувала видані “Фактом” книжки двох молодих авторів. “Літературне відкриття минулого року - Сашко Ушкалов, - ділиться читацьким захопленням пані Оксана. - Його “БЖД” - це абсолютно жива мова, вироблений письменницький стиль. Тут є, попри загублених персонажів, заявка на перспективного письменника. Показник хорошої прози - цитатність. Деякі рядки із цього роману я ввела у свій власний сленґ”. Оксаною Забужко видавництву була запропонована і молода письменниця Оксана Луцишина, яка презентувала на Форумі дві прозові книжки - “Сонце так рідко заходить” і “Не червоніючи: Новели”. За словами Забужко, це “абсолютно зріле, сформоване письмо, зорієнтоване не на блискавичний рецепт успіху, не на роман щороку”.

Премійований “шевченківкою” за “Сталінку” Олесь Ульяненко видав у “Нора-друк” роман “Серафима”. Презентацію батько “Махно-фесту” почав зі слів: “Знаєте, у мене болять зуби. Ви думали - серце? Не дочекаєтесь!” А дочекались ми історії про жінку, яка полюбляла труїти чоловіків. “Труїти - це дуже українська традиція”, - каже Ульяненко. “Ну, звісно, - кажу я. - Комплекс Марусі Чурай”. “О, - продовжує пан Олесь, - Чурай “отдихає”. В моїй книжці - реальні дієві рецепти. Приходьте за порадою…”

“Виклик тим, у кого надуті писки. Посилання суспільства на… Доказ того, що ми вільні сказати своє “фе”, - так Володимир Єшкілєв означив на Форумі свою нову книжку “Ідеальна У”. Цю збірку єшкілєвських оповідань і статей за два останні роки відмовилися друкувати провідні українські видавництва (“Через різкість висловлювань”, - вважає письменник), тому надрукував її друг Єшкілєва. В анотації слід би було написати - “для вдумливого і недрібнокалібрового читача”.

А ще була традиційно еротична поезія Юрка Покальчука (збірка “Не наступайте на любов”), не­звична як для детективниці і психолога Ірен Роздобудько політична сатира (роман “Оленіум), “Антологія Бу-Ба-Бу” (найкраще з Ірванця-Неборака-Андруховича), безперечно замовний роман Андрія Кокотюхи “Юрій Луценко”... Але, перепрошую, тут уже путівником не зарадиш - слід видавати окрему книжку-про-книжки.

Розмова

Презентував на цьогорічному Форумі видавців свою книжкову новинку - “Стихи про меня” - і почесний гість ярмарку Петро Вайль, головний редактор російської служби радіо “Свобода”. Користувалися інтересом також вайлівські бестселери: “Русская кухня” (це уже шосте перевидання!), “Карта родины” і “Гений места” (так колись називався телевізійний проект Вайля: історія про визначну людину певного міста).

— “Вірші про мене” - це, швидше, вірші для мене. Це дуже цікаво і корисно для кожної людини - складати список своїх поетів. Я взяв росій­ську поезію XX століття. Відібрав 55 текстів: Маяковський, Бродський, Мандельштам… Так само можна визначити, наприклад, 20 фільмів, які на тебе вплинули, 20 пісень, які ти часто згадуєш, 20 міст, в які хотів би знову поїхати. Коли подивишся на такий список - зрозумієш себе більше. Раджу це кожному.

— Чи познайомилися Ви з українською кухнею?

— Вона мені абсолютно не чужа. Як і будь-яка кухня Східної і Північної Європи, українська не є світовою. Причина в тому, що справжні кухні створюють народи із культурою вина (Італія, Іспанія). Але все одно є шедеври. Борщ - це таке ж досягнення української культури, як поезія Шевченка. В російській кухні уха - така ж культурна вершина, як і “Анна Каренина”. У борщі є все, чого вимагає високе мистецтво: складність сюжету, вишукана поліфонія, багата палітра.

— Якби Ви складали список українських письменників, близьких Вам, хто би до нього увійшов?

— Оксана Забужко - неймовірна письменниця. Її коротка повість “Дівчатка”, як на мене, - найвищий клас витонченої психологічної прози. Захоплюють есе Юрія Андруховича - актуальні, вишукані. Подобається Тарас Прохасько. Чудове почуття гумору в Леся Подерев’янського. Останнє відкриття - Сергій Жадан. Прекрасна проза. Мені важко сказати, чи хтось в Росії писав так про це покоління…

— Хто би увійшов до списку улюблених сучасних російських авторів?

— Нічого нового вам не скажу, назву всім відомі імена. Мене в літературі цікавлять не сюжет, не характери, а побудова. Володимир Сорокін з останнім романом “День опричника”. Добре працює Віктор Пєлєвін. Борис Акунін вміє занурювати у матеріальний світ описуваної епохи.

— Улюблений письменник?

— Гоголь. Можу взяти з полиці і почати читати з будь-якого місця.

— Як ставитеся до української журналістики?

— На жаль, мало обізнаний. Маю в Україні хороших знайомих-журналістів: Юрій Макаров на “1+1”, Олександр Народецький на “5 каналі”, Савік Шустер…

— Що купили на Форумі?

— Якщо чесно, ще не мав на це часу. Не очікував на таку масштабність заходу. Куплю обов’язково перекладену російською “Націю” Марії Матіос.

Бліц

Харків у житті письменників

Лариса Денисенко:

— Я маю традицію святкувати День Незалежності щороку в іншому українському місті. Минулоріч це якраз і був Харків. А взагалі з містом мене пов’язують якісь такі смішні історії. Чомусь завжди до мене там чіпляються собаки і загублені діти.

Андрій Курков:

— Харків із кожним роком для мене розширюється. Я уже й на Салтівці був… У мене там не лише літературні друзі, а й фотографи, радіожурналісти. У Харкова свій вітер, направлений проспектами, майданами і широкими вулицями. Сумська і Пушкінська - вітряні і свіжі.

Тарас Прохасько:

— Це гіпермісто, яке цілковито самовартісне. Не знаю, як у Харкові жити на щодень, але гостьові візити лишають найприємніші враження.

Володимир Єшкілєв:

— Суперприємне місто. Харків - це колосальний потенціал людей і можливостей, не повністю спрямованих на українську проблематику.

Марія Матіос:

— Мій Харків - це люди. Тривала, багатолітня дружба з Іриною Мироненко. Ми з нею познайомилися, будучи школярками. Теплі й приязні стосунки з Віктором Бойком, Анатолієм Перервою, Віктором Тимченком. На жаль, ми мало спілкуємося, але чуємо одне одного, стежимо за творчістю. Дуже добра поетеса Ірина Євса - ціную, цікавлюся, люблю.

Любко Дереш:

— Харків’яни більше живуть своїм життям - тим, що вони відчувають. Чого не скажеш про львів’ян чи, не буду узагальнювати, киян. Харків’яни не нав’язують себе і не дозволяють нав’язуватися їм.

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования