Новости Харькова и Украины (МедиаПорт)
English version Українська версія Русская версия
 
Меню
Архив
Поиск
Топ-20
О газете
Пресса Харькова
Страницы
Первая полоса
Неделя стр. 2,3
Власть стр. 4,5
Экономика стр. 6,7
Город стр. 8
Афиша стр. 9
Объектив-TV стр. 10,11,12,13,14,15,16
Имя в истории стр. 17
Итоги стр. 18
Одна история стр. 19
Культурный разговор стр. 20
Спорт стр. 21
Страна советов стр. 22
Напоследок стр. 23
MediaPost on-line
Харьков без Хранителя
Мы и наш дивный новый мир
На самый грязный рассчитайсь!
Дробицкий Яр -- недострой скорби
Культурный разговор Стр. 20
Также на странице:
 Святі місця 

Паломництво до Єгипту

Ольга Резниченко

З 29 квітня по 15 червня у Харківському літературному музеї експонується виставка «З Єгипту покликав я сина свого». Виставка ця дещо незвична — вона складається з добірки ікон на папірусі, літографій, книг, листівок, предметів церковного побуту, які дають уявлення про життя християнської церкви в мусульманському Єгипті. Там на запрошення представників коптської православної церкви гостював владика Ігор, архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви. Майже всі експонати виставки — то дарунки, які отримав владика Ігор від єгипетських християн: ікони на папірусі — подаровані сестрами монастиря Бенісуеф, літографії — з монастиря преподобного Антонія Великого, який вважається першим православним монастирем у цілому світі. Певно, для людей, які цікавляться сакральним мистецтвом і взагалі цінують у творчості щирість, радісну просвітленість і духовний спокій, відвідання цієї виставки стане святом по цих Великодніх днях. З нагоди відкриття експозиції пропонуємо й запис розповіді архієпископа Ігоря про Єгипет, перебування там Святої Родини і монастирське життя у наш час.

Єгипет — країна особлива, країна стародавньої цивілізації, глибокої мудрості, хоч і забарвленої похмурими езотеричними тонами. Єгипет був країною рабства і країною, пов’язаною із кількасотлітнім перебуванням у ній обраного народу. Звідси цей народ на чолі з Мойсеєм помандрував до Ханаану, щоб проходити сорок років у пустелі для очищення від рабства. Іван Франко в поемі «Мойсей» провів аналогії між нашим болючим шляхом, українців, до вільного духу із сорокалітніми мандрами юдеїв через пустелю. І найголовніше, Єгипет — той самий, похмурий, рабський Єгипет, став місцем, куди за пророкуваннями Осії, спрямувала свої стопи Свята Родина. Саме туди, до Єгипту, подався праведник Йосиф із пресвятою Богородицею і з немовлятком Христом. На ма-люнках зображується, як Свята Родина йде разом з віслючком, під охороною ангела. Віслюків у Єгипті — в чому я переконався на власні очі — море. Я вже не знаю, скільки десятків тисяч побачив їх, їдучи єгипетськими дорогами: чи вони везуть збіжжя, чи на них катаються хлопці, чи їде на них пара чоловік, вертаючись додому. Там, де в нас використовується велосипед, мотоцикл чи часом машина, там у них, як у далекі часи, так і сьогодні допомагає віслючок.

Взагалі, щоб уявити собі природу Єгипту, нам треба залишити з України Дніпро, по обидва береги Дніпра десь метрів п’ятсот нехай би були зарослими зеленню, а далі все вичистити і засипати піском і щебенем. Тобто пустеля справляє враження частіше зовсім не таке вже романтичне: наче з будівництва не повивозили сміття, арматуру й побите каміння.

Першим монахом, якого ми знаємо на ім’я, був преподобний Антоній Великий, або Антоній Єгипетський. Він залишив свою домів- ку на лівому березі Єгипту, західному, переправився на пра- вий берег, і там у колишній римській фортеці, закинутій уже на той час, бо це діялося наприкінці третього століття, він прожив кілька років. Там зараз є християнська церква, і зберігається тісненька печера, де він молився. Потім він оселився в печері біля гори Ользим. Коли преподобний Антоній оселився там, він раптом, молячись Богові, щоб той відкрив йому, чи він перший, хто оселився у цих пустельних горах, почув, що є інший, який живе там уже вісімдесят років. І так пішов він і знайшов іншого преподобного Павла Фівейського, який і від-крився преподобному Антонію, щоб згодом бути похованим ним.

На сьогодні монастир преподобного Антонія — це сто двадцять чоловік монахів, це дороги, які підведені до монастиря і завдяки яким приїздять безперервно туди де прочани, де туристи. Монастир, у якому відправляється щоденна молитва. Розташований він біля підніжжя гори, і тут же з гори витікає криниця. Я мав три дні можливість пити ту саму воду, з тієї криниці, з якої протягом десятиліть живився преподобний Антоній. А там в Єгипті мало треба було, щоб розташувалася монаша оселя: якась вода і кілька дерев, пальм, з яких можна споживати фініки. І сьогодні 100 кубометрів щодня це джерельце дає і забезпечує не тільки монахів, але і найперші господарчі потреби. Так от у цьому монастирі я провів кілька днів, ходив на богослужіння. Там богослужіння починається десь о другій годині ночі і триває так до шостої-сьомої ранку. На ніч, близько одинадцятої, в монастирі вимикається світло й вода. Кілометрів за тридцять розташовано монастир преподобного Павла, де також є вісімдесят монахів, будується зараз великий туристичний центр, для того, щоб прочани з усього світу могли туди приїздити.

Неподалік від Нітрійської пустелі зараз змінюється все докорінно. Там проклали в останні роки трасу від Каїра до Олександрії, рекультивуються землі довкола цієї траси, там, у пустелі, насаджуються сади. Я був в одному такому монастирському саду. Невеличкій спільноті жіночого монастиря передали близько сімдесяти гектарів землі. Для того щоб на цій землі щось росло, її треба було обнести муром, зняти шар ґрунту, сімдесят сантиметрів каміння — вивезти його і почати зрошувати. Зрошувати рік, другий, третій... На моє питання: «І коли у вас почало щось рости?» — відповідь: «У дев’яностому році почали зрошувати і в дев’яносто сьомому зібрали перший врожай». При цьому ці монастирі живуть дуже активним місіонерським життям. І це — у мусульманській країні, ніби суворо мусульманській. Бували часи, коли християн переслідували, убивали, і це не тільки в далекому минулому. Остання хвиля погромів пройшла у вісімдесятих роках ХХ століття. І тим не менше, коптський народ вижив, передусім як релігійна спільнота. Вижив довкола храмів і монастирів, якими вкривається ціла єгипетська земля. Взагалі монастирі в Єгипті відроджуються, тут, попри все, традиції були збережені, тому всі монастирі в останні десятиліття наповнюються людьми. Ніт-рійська пустеля дуже важка для життя. «Нітрун» — це натрій, нашатир. Уявіть собі, якою була земля і повітря в Ніт-рійській пустелі. І тим не менш, Нітрійстка пустеля була заселена монахами. Там на початку жило тисяч п’ять чоловік. Це були монахи, які жили осібно, і зараз у горі живе десь тридцять монахів. Ніхто не знає, де їхні печери. Вони приходять до монастиря на суботу-неділю, тут відвідують Службу Божу, потім у неділю знов ідуть на молитву в свої місця усамітнення.

Їхавши туди, я гадав, що копти — то дискримінована спільнота, що вони перебувають у самозамкненні, на далекій периферії середовища, цілком уосібнені від держави. Але коптів, як вони стверджують, набагато біль-ше, ніж є за офіційною статистикою. За статистикою, їх міль-йонів чотири. Єгипет — велика країна на шістдесят вісім мільйонів населення. А сто-лиця — мегаполіс із шіст-надцятьма мільйонами населення. Копти-песимісти говорять, що їх десь вісім мільйонів, оптимісти — п’ятнадцять. І дій-сно, їх помітно в містах, вони не ховаються з цер-квами, і як їдеш, особливо в центральному і пів-денному Єгипті у кожному селі і містечку по кілька дзвіниць з хрестами, які видно здалеку. Православних десь чотири спільноти на Єгипет, є декілька католицьких громад, є також протестантські місії, які співпрацюють з коптською церквою, але основна частина християн — це, звичайно, копти.

Коптська спільнота виборола своє право на збереження ідентичності. Були часи, коли їхня мова заборонялася, тим, хто говорив коптською, вирізали язики. Як раз коптську мову викорінити вдалося, і від ХV століття вона перетворилася на мертву мову. Але вона лишилася мовою літургійною, і в усіх монастирях мені з гордістю говорили, що там правиться більшість богослужінь коптською мовою. Вони самі погано розуміють цю мову, не вміють спілкуватися коптською, але церковні книги видаються англійською, арабською і коптською мовами.

Серед найприємніших вражень поїздки в мене залишилося відвідання монастиря Макарія Великого — монастиря, який був заснований ще у V столітті. На нього декілька разів нападали бедуїни, також приходили із пустелі бербери. Монастир спустошувався, наприкінці ХХ ст., у вісімдесятих роках, він ледь животів. І от група молодих освічених монахів, практично усі з вищою світською освітою, були направлені Главою церкви, щоб відновити цей монастир. Дуже суворе усамітнення, глибоку тривалу молитву вони спробували поєднати із оволодінням сучасними технологіями обробки землі, а також впровадженням місійної праці, виданням книг. Монахам заборонено зустрічатися зі сторонніми, якщо з родичами — то лише з благословення ігумена раз на рік. В цьому монастирі монах до монаха може зайти в келію, але в одну тільки кімнату — в дру-гу, де його місце для молитви, ніхто, крім нього, заходити не може. Біль-шість монахів живе в келіях у монастирі, окремі — у келіях у пустелі. Мені, до речі, в іншому, правда, монастирі довелося відвідати таку келію: за кількасот метрів від монастиря, огороджена парканом, бо там без парканів не можна — піском занесе все, що посадиш. Невеличкий двоповерховий будиночок, у якому мініатюрна кухонька-келія і кім-ната, де працює цей монах. У ній стоїть пара комп’ютерів, відеомагнітофонів. Дозволено провести електрику — це виключення, бо до більшості келій забороняється проводити електрику. Але він виготовляє веб-сторінку, а потім відвозить на сервер у Каїр, доставляє інформацію про свій монастир арабською та англійською мовами для загалу.

Мене привезли до монастиря, який опікується бідними людьми, дітьми: це переважно вихідці з півдня Єгипту, які шукають роботи, бо з роботою там такі самі проблеми, як у нас. Вулички сантиметрів на тридцять ширше, ніж ширина автомобіля, дороги там, мабуть, ніколи не стелилося, будинки зводяться, склалося враження, як бджолині соти: зібрали гроші — збудували один поверх, залишили арматуру, дістали гроші — ще один поверх надбудували — і так, наскільки вистачає коштів. Даху там немає, зрозуміло, бо немає дощів. Посеред кварталу маса людей товчуться ввечері на вулиці, бо тоді тільки спадає спека — вдень температура трималася десь під тридцять градусів. У центрі великий жіночий монастир, при якому діє школа на тисячу двісті дітей. Кілька сестер опікуються людьми з околиці. Виконуються дияконські програми, зокрема, доглядають неповносправних. Церква активно присутня у суспільному житті. І коли сьогодні у нас постійно йдуть дискусії, чим має займатися церква: чи провадити заняття, керувати лікарнями, притулками, чи займатися духовним вдосконаленням, молитвою, то як раз єгипетський досвід східної країни із переслідуваною церквою, церквою етнічної меншини, дає нам дуже непогану відповідь про ту гармонію, основа якої лежить на твердому ґрунті дотримання духовної традиції, на глибокому монашому подвизі.

печатная версия | обсудить на форуме

Счетчики
Rambler's Top100
Rambler's Top100
Система Orphus
Все права на материалы сайта mediaport.info являются собственностью Агентства "МедиаПорт" и охраняются в соответствии с законодательством Украины.

При любом использовании материалов сайта на других сайтах, гиперссылка на mediaport.info обязательна. При использовании материалов в печатной, телевизионной или другой "офф-лайн" продукции, разрешение редакции обязательно.
Техподдержка: Компания ITL Партнеры: Яндекс цитирования