Еженедельник "MediaPost"
http://www.media-objektiv.com/



:: політика і культура ::

Святослав Вакарчук: “Хто ж тоді, як не...”


Бути справжнім фаном “Океану Ельзи” (у моєму випадку - щирою фанівкою-”океанівкою”:)) - випробування не для людей зі слабкими нервами: у середині 90-х доводилося вислуховувати увесь безмір ранньоукраїнського музпродукту, що зринав серед радіохвиль “Променя”, аби почути голос - ще без хрипливості - молодого Славка Вакарчука; наприкінці 90-х потрібно було вміло дати відсіч тим новоспеченим фанам, які після кількох перемог львівських хлопців по закордонах раптом “в’їхали” в їхню музику; в 2004-му році “ОЕ” розпався (з “Е” утворився “Естетік Ед’юкейшн”) і став - що-б-там-не - інакшим… І ось тепер фана-”океана” випробовують знову, так… по-інквізиторському: замість нових пісень Святослав Вакарчук пропонуватиме тепер нові… законопроекти.

“Вставай, не можна стояти - навколо прямий ефір”

Ще рік тому на зустрічах зі Славком Вакарчуком я весь час себе стримувала, аби не назвати його на “ти” - як героя всіх тих пісень, під які/на яких/з якими я виростала. Тепер же, коли Святослав уже вдруге за неповний місяць приїхав до Харкова, щоби у п’ятничному прайм-таймі “7 каналу” розповісти харків’янам про свої політичні шукання і поєднання музики й політики… я боялася у тому ж прямому ефірі не бовкнути щось на кшталт “пане Святославе”… Ну, знаєте - без кількох днів народний депутат :).

На студію головний “ОЕшник” прибув у супроводі молодшого брата Олега, промовив таке болісне для мого вуха, вихованого “Променем”, “добрый вечер”, потис руки і ручки журналістам… і відмовився від будь-яких до- і післяефірних розмов. Але ж я все ж таки пробралася в гримерку (дякувати журналістській наполегливості і фанівській настирливості) і поставила Святославу кілька коротких запитань.

–Чи цікавилися Ви політикою до 2004 року?

— Активним політично я був лише на виборах. Але мій тато був депутатом Верховної Ради 1989-1991 років. Я з дитинства знаю, що таке політика, я бачив, як вони писали Декларацію про Незалежність України, як трансформували Радянський Союз у зовсім нову структуру, як тато займався танками у Львові і Тбілісі… Маю такий геніальний спогад: у Москві в їдальні Верховної Ради я вітався за руку з Андрієм Сахаровим.

— Чи могло так трапитися, що Ви приходили на виборчу дільницю й в останній момент вирішували, за кого віддасте свій голос?

— Дайте згадаю… Ні, не було такого. Хоча на президентських виборах 1994 року обирати було досить дивно... Зрештою, ми маємо де в чому і сьогодні непросту ситуацію, але я свідомо пішов у цю політичну силу, тому що я знаю конкретних людей, яким довіряю. Сподіваюся, вони мене не зрадять. Я щиро вірю - не в ідею і не в прапор. У конкретних людей.

— Святославе, ходили чутки, що рефрен пісні “Веселі, брате, часи настали” свого часу був такою собі антипомаранчевою частівкою…

— Це абсолютна неправда. Я ніколи своїх не здаю. Ця пісня була направлена до всіх. Помаранчеві наробили багато помилок - це знаю і я, і ви. Немає сенсу це захищати. Проблема в тому, що одні роблять помилки, стараючись змінити щось на краще, а інші - взагалі нічого не роблять. Я обираю тих, хто працює.

“Хіба ти не віриш?

А правда насправді так близько...”


То був останній день агітації перед виборами, політичні сили застосовували “останні аргументи”: “Регіони” - концерт на майдані Свободи, а “НУ-НС” - Славка Вакарчука.

Спілкуючись із Віктором Фоменком, ведучим “Прямої мови”, Святослав вже вкотре розповідав (росій­ською без акценту, але із численними “ну” - відчувалося, що Вакарчук подеколи добирав слова) про те, чому вирішив піти в політику (“це прояв моєї громадської позиції”), чому обрав саме цю політичну силу (“вона постійно намагається себе покращити, раціоналізувати, запропонувати щось нове”), чому більше не співає під час агітацій (“Океан Ельзи” принципово не брав участі у виборчій кампанії як музичний бренд, ми поза політикою”), як ставиться до скасування депутат­ської недоторканності (“закон один для всіх!”, “парламент - дзеркало нації, хочу бути дзеркалом совісті”), участі Президента у передвиборчих перегонах (“Президент не агітує, а висловлює народу свою думку”) і т. д. Відповідав на набридливе запитання, навіщо йому політика: “Мені політика абсолютно не потрібна, як і всім людям, які живуть у демократичній країні. Але поки що Україна такою не є. Розмови про те, хто повинен займатися політикою, а хто ні - для мене смішні”. Звісно, не обійшлося й без обіцянок, які Святослав обіцяв стовідсотково (підкресліть, будь ласка, це слово) виконати: скасувати депутатську недоторканність (“ми це зробимо!”), вирішити проблему української книжки, допомогти малозабезпеченій молоді, сприяти студентському самоврядуванню і підтримці їхніх ініціатив. Та найбільше Вакарчуку болить масштабна корупція в державі (підкресліть і цю фразу - на майбутнє): “Я від неї особисто не страждаю, бо я ніколи не брав і не давав хабарів. Я страждаю як громадянин: мільйони людей цієї країни голодають через те, що хтось, декларуючи свою зарплатню в тисячу гривень, їздить на дорогих мерседесах”. Вдалося Святославу й “попустити” у студії журналістів. Їхня одноголосна відповідь на запитання “Чи присутні війська НАТО в Іраку?” дозволила йому підтвердити свою систему аргументів: “Це абсолютна дезінформація! Найбільш знаюча й аналізуюча частина населення - студенти й журналісти - абсолютно не знають правди! Про який референдум може йти мова?” Медійники поусміхалися й далі лишилися при своїй думці :).

“Кожен день моє життя чує стільки нових слів: я хотів,

а не зміг...”


Думаю, фанам-”океанам” слухати подібні речі з вуст фронтмена “Океану Ельзи” протипоказано. Приміром, тому, що в їхніх течках із криптонімом “ОЕ” містяться всі минулорічні “принципові позиції” Святослава Вакарчука. Слова про те, що начебто й на попередніх виборах “Океани” теж не брали участі у передвиборчих концертах - правда наполовину. Минулої весни таки не лунали на українських майданах пісні Славка, але ж були такі концерти-на-чиюсь-підтримку-і-за-чиїсь-гроші ще у тому ж таки 2004 році (це ще до Майдану). Гірше складається із принципами політичними. Підозри, що Святослав Вакарчук піде в політику, у мене, звісно, були (уже після Майдану ходили чутки про те, що Вакарчук може очолити Міністерство культури і що начебто за його музичні звершення певна політична сила презентувала йому ласий шматочок київської землі під будівництво продюсерського центру), але офіційне підтвердження цьому факту я отримала лише 27 червня, коли пропрезидентська газета “Україна молода” у постскриптумі до статті про останнє засідання ВР надрукувала: “…У перегонах-2007, скоріше за все, участь братиме і фронтмен гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук”. До цього політичні шукання Славка трималися в таємниці. Ще у квітні на численних прес-конференціях з приводу появи альбому “Міра” Святослав засмучував фанів-”океанів” словами, що на деякий час “ОЕ” полишає музику і займеться якимись іншими речами - приміром, продюсуванням молодих колективів. Чому ж такий прогнозований (за його ж словами) Славко Вакарчук не говорив тоді про те, що піде у народні депутати? Про це його і запитала, на що Святослав відповів ще одною загадкою: “Перші повідомлення про те, що я піду в політику, з’явилися ще в березні, коли навіть не було зрозуміло, чи будуть вибори. Бажання йти у робочу відпустку не має з цим жодного зв’язку. Останні п’ять років - сто концертів на рік. Хочемо фізично відпочити, зайнятися новою музикою, вільною від форматів і зобов’язань. Це буде і продюсування і, безумовно, моя власна музика”. Фактично лідер “ОЕ” втік від називання конкретного моменту, коли ж він вирішив ЦЕ зробити. Але в березні, як запевняє моя течка із криптонімом “ОЕ”, Вакарчук ще говорив про творчість… А “моя власна музика”, розкодовую слова Святослава, - це новий альбом, що з’явиться наприкінці наступного року й світовий тур “Океану Ельзи” (24-го вересня “Океани” виступали в Афінах).

А ще до того (фактично рік тому) “Океан Ельзи” запустив у телеефір і видав окремим синґлом пісню “Веселі, брате, часи настали”. Коли пригадуєте, часи ті в українському політикумі були таки веселими, і слова розчарованого Славка “Чому ж тоді я шукаю іншу стежку, чому я далі з ними не хочу йти?”, “Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили, душу кинули просто так…” - були, на всіхнє переконання, спрямовані проти всіх політичних сил і утверджували нас у думці - “Океан Ельзи” й надалі буде “своє робити”. Але тепер Святослав потрактовує зміст відверто політичної пісні дещо інакше: “Ці слова про те покоління політиків, які 16 років нами керують. Я говорив це і про своїх опонентів, і про багатьох соратників. Дуже щасливий, що сьогодні наша сила так оновила свої списки. Прямих політичних пісень у нас немає і ніколи не буде - вони не пишуться тільки тому, що це комусь потрібно. Все, що ми собі як художники можемо дозволити, - писати пісні на соціальну тему”.

Принципи… В Інтернет-виданні “Українська правда” 2003-го лідер “ОЕ” запевняв, що про політику говорити не любить і взагалі мало нею цікавиться. Розумію, що по тому був Майдан і багато речей переосмислилися, але все ж зацитую деякі ключові висловлювання Святослава: “Всі знають, що я музикант, творча людина. Я хочу робити якісно свою справу, і я радий, що я несу до людей те, чого мало хто у цій країні несе”, “Мене не тягне до влади чи опозиції владі, мене тягне до звичайних людських цінностей… Музика все ж вища за політику. От взяти б наш тур. Ми однаково популярні у Севастополі, Луганську, Львові чи Києві… Набагато простіше однією піснею зблизити регіони, ніж купою різних слів із трибуни”, “Я вважаю, що музикант чи людина творча повинен бути аполітичним і згадувати про політику повинен тільки в екстрених ситуаціях, коли йде мова про громадянський обов’язок”…

“Все буде добре для кожного з нас”

Ситуація в державі таки екстрена (хоча коли вона у нас була іншою :)). От тільки з колежанкою Русланою Лижичко Святослав Вакарчук дарма не хоче говорити про політику і її парламентський досвід. Співачка би розповіла про “неефективну діяльність Верховної Ради” і “негативну робочу атмосферу”, а ще про те, що, будучи депутаткою від “Нашої України”, правом голосу скористалася лише двічі (з місця), підготувала нуль запитів і внесла один комплект поправок до законопроекту…

Але поки що Святослав налаштований на великі діяння і переконаний, що поєднувати творчість і політику він таки зможе (графіки концертні узгоджуються із графіками депутатськими). Вітаю вас: в парламенті з’явиться хоч один політик із таким ще дитячим максималізмом, вірою у перемогу добра і щирим бажанням зробити цю країну кращою… Хотіла лише, щоби Святослав Вакарчук не розчарувався (вкотре) і щоби ми, фани-”океани”, пройшли (вкотре) і це випробування.



Довідка “МР”

Святослав Вакарчук народився 1975 року в містечку Мукачеве Закарпатської області. Має дві вищі освіти - фізичну й економічну. Батько музиканта, Іван Вакарчук, - ректор Львівського національного університету імені І. Франка. У 1994 році у Львові створив гурт “Океан Ельзи”, що на сьогодні має у своєму творчому доробку платівки: “Будинок зі скла” (1996), “Там, де нас нема” (1998), “Янанебібув” (2000), “Модель” (2001), “Суперсиметрія” (2003), “GLORIA” (2005), “Міра” (2007). У 2005 році призначений Послом доброї волі програми розвитку ООН, отримав звання заслуженого артиста України, став позаштатним радником Президента України. 2007 рік - кандидат у народні депутати від блоку “Наша Україна - Народна самооборона”.



Думка колеґи

Олег Скрипка:


— Я не хочу говорити про те, чим займаються представники культури в українському парламенті. Звичайно, в інших країнах це може мати цивілізовані форми, але в Україні нині переважають власні вигоди. Швидше, такі люди мають співпрацювати з Міністерством культури, але поки що й це майже не дає жодних результатів. Може би, і я пропонував якісь свої законотворчі ідеї, але поки що нашій Верховній Раді вони не потрібні. Ситуація зміниться, гадаю, років через сто…

Тетяна Терещенкова, для “MediaPost”